Мы ВКонтакте

Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків -

караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Коментар:

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - порядок підлеглості та військової честі. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, її воля, честь і гідність, інші блага. Життя особи є додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 404.

2. З об'єктивної сторони злочин може полягати тільки у діях, які можливі у двох формах:

1) опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби;

2) примушування начальника, а також іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, до порушення цих обов'язків.

На відміну від непокори опір і примушування можуть вчинюватися не тільки щодо начальника, а й щодо іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби. Про поняття начальник див. коментар до ст. 402.

Під особою, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, в цій статті розуміються черговий або днювальний роти, парку, військового ешелону, контрольно-пропускного пункту, начальник варти та його помічник, розвідний, вивідний і чатовий, представник Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовці, які входять до складу наряду з охорони державного кордону, конвою, патрульного наряду та деякі інші особи, на яких тимчасово або за спеціальним дорученням повноважного командування покладені повноваження представників влади.

При цьому треба враховувати, що в окремих випадках, прямо передбачених військовими статутами, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, черговий і помічник чергового частини - для всіх осіб добового наряду частини тощо.

У випадку, коли військовослужбовцем грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, яка відзначалась особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і ці дії пов'язані з наступним опором начальникові чи іншому військовослужбовцю, який виконує покладені на нього обов'язки з військової служби, діяння має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 296 і відповідною частиною ст. 404. Адже вказаний начальник (інший військовослужбовець) у даному випадку є представником влади. Водночас, хуліганські дії військовослужбовця, які переросли під час його затримання в опір начальникові чи, наприклад, складу патрульного наряду, за відсутності розриву в часі повністю охоплюються ч. 1 ст. 404 і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 296 (хуліганство, пов'язане з опором представникам влади) не потребують. Опір представникові влади (працівнику правоохоронного органу), який не є військовослужбовцем, тягне відповідальність військовослужбовця тільки за ч. 3 ст. 296 або за відповідною частиною ст. 342.

Опір - це дії винної особи, пов'язані з перешкодою начальникові або іншій особі виконувати обов'язки військової служби, покладені на неї, і спрямовані на те, щоб не дати цим особам можливості діяти у певній ситуації згідно із законом. Детальніше про поняття опір див. коментар до ст. 342.

Якщо опору передувала непокора начальникові, дії винного кваліфікуються тільки за ст. 404: тут має місце "переростання" у більш тяжкий злочин однорідного посягання на один і той самий об'єкт.

Якщо військовослужбовець, здійснюючи опір начальникові, неправильно оцінив дії останнього і помилково припускав наявність суспільно небезпечного посягання на нього, має місце уявна оборона (про її поняття див. ст. 37 та коментар до неї). При цьому, якщо такий військовослужбовець в обстановці, що склалася, не усвідомлював і не міг усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищив межі захисту, який потрібно було застосувати, його дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони і кваліфікуватись не за ст. 404, а за статтями 118 або 124, а якщо він не усвідомлював, але міг усвідомлювати відсутність реального посягання, - за ч. 2 ст. 404 за ознакою заподіяння тяжких наслідків через необережність.

Під примушуванням до порушення обов'язків з військової служби треба розуміти дії, пов'язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до начальника чи іншої особи, яка виконує обов'язки по військовій службі, і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити їх до протизаконної зміни їхньої правомірної поведінки. Примушування передбачає наявність конкретної незаконної вимоги до вказаних осіб.

Примушування відрізняється від опору, зокрема, тим, що: а) при опорі винний намагається своїми діями позбавити начальника чи іншу особу можливості виконати обов'язки по військовій службі, а при примушуванні - змусити їх діяти всупереч інтересам служби; б) опір може бути і не поєднаний з фізичним чи психічним насильством (проте, не виключається, що опір виражається в активній фізичній протидії: винний упирається, намагається вирватися тощо), а примушування завжди поєднане з насильством; в) примушування може бути вчинене не тільки під час виконання начальником чи іншою особою покладених на них обов'язків з військової служби, а й у зв'язку з їх виконанням у майбутньому.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: а) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи і перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); б) на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; в) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідало обов'язкам військовослужбовця або він був направлений туди за наказом відповідного командира (начальника); г) при виконанні державних або громадських обов'язків, якщо навіть ці обов'язки і не були пов'язані з військовою службою; д) при виконанні обов'язку по врятуванню людського життя, охороні державної, комунальної і приватної власності, підтриманню військової дисципліни та охороні правопорядку.

Під виконанням обов'язків військової служби слід розуміти здійснення конкретних обов'язків, котрі були покладені на особу законами чи іншими нормативними актами.

Будь-яких наслідків здійснення опору або примушування начальникові чи іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, для визнання цього злочину закінченим непотрібно: він є закінченим з моменту вчинення опору чи примушування.

3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов'язаний під час зборів), який є підлеглим щодо відповідного начальника, а так само інший військовослужбовець, якщо опір (примушування) вчинено ним щодо особи, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби.

У разі, коли дії, які із зовнішньої сторони полягають в опорі, вчинюються військовослужбовцем щодо особи, яка не є для нього начальником і не виконує у цей час обов'язків з військової служби (наприклад, рядовим - щодо сержанта іншої військової частини), вони, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть кваліфікуватися як порушення статутних правил відносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості або як злочин проти життя та здоров'я особи, або як злочин проти авторитету органів державної влади тощо.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 404) може характеризуватися тільки необережністю, а ставлення до смерті начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404), - тільки прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) групою осіб; 2) із застосуванням зброї; 3) із спричиненням тяжких наслідків.

Про поняття група осіб див. коментар до ст. 28.

У диспозиції ч. 2 ст. 404 йдеться не тільки про такі звичайні види зброї, як пістолет чи автомат, а й про зброю взагалі. Тому під зброєю у цій статті треба розуміти будь-яку зброю, що фактично може використовуватися військовослужбовцями різних військових формувань під час виконання обов'язків з військової служби та/або застосовуватися при опорі або примушуванні, у т. ч. в умовах воєнного стану, а саме:

а) будь-яку вогнепальну зброю - артилерійську (гармати, гаубиці, міномети, безвідкатні гармати, пускові установки протитанкових ракет, що керуються, реактивні системи залпового вогню, реактивні бомбомети, реактивні торпедні апарати тощо) та стрілкову (револьвери, пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гвинтівки, карабіни, кулемети), а також гранатомети;

б) інші звичайні засоби ураження, зокрема мінну та запалювальну зброю;

в) холодну зброю - предмети, які відповідають стандартним зразкам такої зброї, справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, розроблюючий або ударний ефект і конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії механічного пристрою (наприклад, багнет, кортик, шашка);

г) газову зброю нервово-паралітичної дії; пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду;

д) вибухову зброю (у деяких інших статтях КК вона охоплюється поняттями "вибухові речовини" або "бойові припаси").

Таким чином, під зброєю в ст. 404 слід розуміти будь-які предмети (пристрої), призначені для ураження живої цілі, знищення або пошкодження оточуючого середовища. Такі предмети (пристрої) можуть бути виготовлені заводським, у т. ч. за спеціальним замовленням, або іншим способом, знаходитись на озброєнні військових формувань України або бути знятими з нього та з виробництва, мати воєнне, спортивне, мисливське чи інше призначення, при цьому бути повністю справними або мати дефекти, які не впливають на їх бойові властивості.

Не можуть визнаватися зброєю: сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери); пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ракетниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять вибухових речовин і сумішей; навчальна зброя, предмети побутового призначення (сокира, пасок тощо) або не чітко визначеного призначення, хоча спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень чи для вбивства (скажімо, пряжка солдатського паска зі свинцевою пластиною, загострений арматурний прут, дошка певної форми); предмети, які визнаються законодавством України спеціальними засобами, у т. ч. ті, що застосовуються військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (гумові кийки, ручні газові гранати типу "Черемуха", "Сирень" тощо), а також дресировані, у т. ч. службові, собаки чи інші тварини.

Про поняття зброя див. також коментар до ст. 410.

Застосування зброї під час опору чи примушування до порушення службових обов'язків означає фактичне використання її для фізичного впливу на начальника чи іншу особу, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров'ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою чи без такої).

Не повинні визнаватися застосуванням зброї такі дії, як побиття потерпілого мисливською рушницею, оскільки вона не призначена для рукопашного бою. Але побиття потерпілого прикладом автомата чи карабіна, а також малою (саперною) лопаткою повинно визнаватися застосуванням зброї на тій підставі, що автомат і карабін як штатна зброя в армії взагалі можуть використовуватися і як вогнепальна, і як холодна (з примкнутим багнетом-ножем) зброя, і як зброя ударної дії в ближньому бою, а мала (саперна) лопатка, крім основного (інженерного) призначення, має функцію спеціальної зброї для рукопашного бою, що регулюється відповідними настановами, і відповідні бойові якості (твердість сталі, загостреність леза тощо).

Застосування зброї повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 404 незалежно від того, чи була заподіяна шкода здоров'ю потерпілого, тобто поняття "застосування зброї" охоплює як використання зброї за її прямим призначенням, так і спробу такого використання.

Якщо військовослужбовець не зміг застосувати зброю під час опору з причин, що не залежали від його волі, його дії мають кваліфікуватися за ст. 15 і ч. 2 ст. 404.

Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 404 не має значення, знаходилась зброя у нього на законних підставах чи ні. В останньому випадку дії особи можуть бути додатково кваліфіковані за ст. 410.

Якщо військовослужбовець застосував зброю не у зв'язку з опором, а виключно при реалізації свого права на необхідну оборону, наданого йому статтею 36, то злочинність діяння виключається. Закріплене у ч. 3 ст. 27 і ч. 5 ст. 55 Конституції України та ст. 36 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань на свої права і свободи, своє життя та здоров'я, життя та здоров'я інших людей є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав і свобод людини та громадянина, про невід'ємність права кожної людини на життя, про недоторканність її житла і майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних і державних інтересів. Військовослужбовці користуються такими правами нарівні з іншими громадянами.

До тяжких наслідків у ч. 2 ст. 404 слід відносити смерть потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, катастрофу, аварію, найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєготовності підрозділу, частини тощо, якщо вони знаходились у причиновому зв'язку із вчиненням опору або примушування.

При цьому умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне начальнику або іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною статті 121. Умисне заподіяння вказаним особам середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок примушування їх до порушення обов'язків з військової служби або опору, поєднаного із залякуванням потерпілого, також слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 122 і ч. 1 ст. 404.

Умисне вбивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, кваліфікується тільки за ч. 4 ст. 404. Спричинення внаслідок опору (примушування) побоїв, умисного легкого тілесного ушкодження, а також спричинення внаслідок опору, не поєднаного із залякуванням начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки із військової служби, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження повністю охоплюється ч. 1 ст. 404.

Умисне вбивство начальника чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, належить кваліфікувати тільки за ч. 4 ст. 404. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб вчинене за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його в умовах воєнного стану або 2) в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 404), а так само 3) вчинення дій, передбачених частинами 2 або 3 ст. 404, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404).

За конструкцією ст. 404 опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків, якщо вони були пов'язані з умисним убивством такої особи, розглядаються як особливий вид тяжких наслідків, ставлення до яких може характеризуватися лише прямим умислом.

Умисне вбивство військовослужбовцем (військовозобов'язаним під час проходження зборів) начальника не у зв'язку з опором йому чи примушуванням його до порушення обов'язків з військової служби кваліфікується за відповідною частиною ст. 115, або за статтями 116 чи 118.

Якщо опір або примушування мали своїм наслідком замах на умисне убивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, злочин кваліфікується за ст. 15 і ч. 4 ст. 404, оскільки цей особливо кваліфікований склад злочину побудований як матеріальний і настання відповідних наслідків є умовою визнання злочину закінченим.

* * * 

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 4 квітня 2006 р.

Правила застосування спеціальних засобів військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час здійснення службових обов'язків. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 83 від 18 січня 2003 р.

Наставление по физической подготовке Советской Армии и Военно-Морского Флота (НФП-78). Введено в дію наказом Міністерства оборони України СРСР N 140 від 25 травня 1978 р. (п. 111).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 1 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про необхідну оборону" (п. 7).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 12).