Мы ВКонтакте

Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Коментар:

1. Основний безпосередній, а також додатковий обов'язковий об'єкти цього злочину у формі іншого перевищення влади чи службових повноважень і його додаткові факультативні об'єкти збігаються з відповідними об'єктами злочину, передбаченого ст. 423. При застосуванні нестатутних методів впливу щодо підлеглого обов'язковим додатковим об'єктом перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень є честь та гідність особи, а при застосуванні насильства щодо підлеглого - життя, здоров'я, воля, честь та гідність особи.

2. Підлеглими у військового начальника можуть бути військовослужбовці, військовозобов'язані під час проходження відповідних зборів, робітники та службовці того чи іншого військового формування. Проте останні, з огляду специфіки відносин влади - підпорядкування, які встановлюються між ними та військовими начальниками, не завжди можуть виступати як підлеглі. Зокрема, нестатутні методи впливу щодо робітника чи службовця взагалі неможливі, оскільки стосунки між ними та військовими начальниками не регулюються військовими статутами.

3. З об'єктивної сторони перевищення влади чи службових повноважень може проявитися тільки в діях, які виражаються у таких формах:

1) застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

2) перевищення дисциплінарної влади (ч. 2 ст. 424);

3) застосування насильства щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

4) інше перевищення влади чи службових повноважень (ч. 1 ст. 424).

Нестатутними заходами впливу є дії військових начальників щодо підлеглих, котрі виходять за межі відповідних положень військових статутів Збройних Сил України, що визначають відносини між військовослужбовцями і згідно з якими: військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин військовослужбовців; командир (начальник) зобов'язаний вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому брутальності та приниження їхньої гідності, а у випадку непокори чи опору підлеглого повинен для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами й військовими статутами заходів примусу, аж до арешту винного та притягнення його до кримінальної відповідальності.

Межі дисциплінарної влади військових начальників та порядок її застосування суворо окреслені нормами військового законодавства. Кожен командир (начальник) може заохочувати військовослужбовців, інших підлеглих або накладати на них стягнення тільки: а) у тому обсязі й порядку, які надані йому законодавчим актом, яким ці питання регулюються; б) на тих осіб, на яких поширюється його дисциплінарна влада; в) за наявності для того відповідних підстав.

Перевищенням дисциплінарної влади військовим начальником є: а) накладення стягнення такого виду чи такої міри, які можуть застосовувати тільки вищі начальники або не має права застосувати жоден з них; б) накладення стягнення за дію або бездіяльність, які не є дисциплінарним правопорушенням, а також не є таким адміністративним порушенням, за яке, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р., військовослужбовець має нести відповідальність у дисциплінарному порядку; в) накладення стягнення таким військовим начальником, який має право на це тільки в особливих випадках, - за відсутності такого випадку; г) накладення стягнення на такого військовослужбовця, якого до дисциплінарної відповідальності може бути притягнуто лише іншими особами у встановленому законодавством порядку (наприклад, на військового суддю); ґ) накладення стягнення на військовослужбовця іншого військового формування, хоча умов для цього, прямо передбачених Дисциплінарним статутом, не існує; д) накладення стягнення на підлеглого, коли підстав для цього взагалі немає; е) порушення встановленого порядку накладення чи виконання дисциплінарних стягнень; є) застосування заохочення, яке може застосувати лише вищий начальник чи інша особа або яке може бути застосоване лише за наявності певних умов або до певного кола осіб; ж) застосування заохочення, якщо підстав для цього немає взагалі; з) вжиття заходів, спрямованих на припинення порушень військової дисципліни, коли підстав для цього немає або з порушенням встановленого порядку їх застосування.

Під насильством щодо підлеглого слід розуміти застосування щодо нього фізичного або психічного насильства.

Фізичне насильство у разі перевищення влади чи службових повноважень може бути виражене в незаконному позбавленні волі (проте, якщо такі дії вчинені, наприклад, військовим дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, то за певних обставин їх відповідальність настає за відповідними статтями розділу XVIII Особливої частини КК), завданні удару, вчиненні дій, характерних для катування, заподіянні побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо.

Психічне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких. Свідченням реальності погрози можуть стати такі фактичні дії потерпілого, вчинені після сприйняття її ним, як замах на самогубство, самокалічення, самовільне залишення військової частини, звернення за захистом своїх прав до органів державної влади або громадських організацій тощо. У будь-якому разі при визначенні реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винної особи та суб'єктивного сприйняття її потерпілим. Погроза може здійснюватися для того, щоб залякати потерпілого, зломити його волю до відстоювання порушених прав й інтересів, поглумитися над ним тощо.

Крім того, про поняття насильство див. коментар до статей 405 і 406.

Іншим перевищенням влади чи службових повноважень може бути будь-який інший умисний вихід за межі наданих військовій службовій особі владних або інших повноважень, що не стосується розглянутих вище форм: організація чи підбурювання військовими начальниками підлеглих до вчинення злочинів; примушування підлеглих до вчинення незаконних дій (скажімо, тиск на потерпілого з вимогою забрати з правоохоронних органів заяву про порушення кримінальної справи); незаконне притягнення підлеглого до матеріальної відповідальності; прийняття незаконних рішень про відстрочки від призову на строкову військову службу; надання незаконної відпустки за станом здоров'я, сімейними обставинами тощо, коли це не пов'язано з перевищенням дисциплінарної влади; видання незаконного розпорядження про звільнення затриманих осіб (наприклад, тих, які намагалися незаконно перетнути державний кордон); неправомірне втручання в діяльність службових осіб чи державних органів з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень тощо.

Кваліфікуючи дії за ст. 424, суд повинен зазначити, в чому саме полягає перевищення влади чи службових повноважень (зазначаючи, за межі яких саме наданих цій особі владних прав чи службових повноважень вона умисно вийшла).

Про поняття істотна шкода див. коментар до ст. 423.

При перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень поняттям "істотна шкода" у разі, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, охоплюються умисне завдання легких тілесних ушкоджень, умисне чи необережне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також інші, менш тяжкі наслідки для здоров'я потерпілого. При цьому витрати лікувального закладу на лікування потерпілого не є безпосередньою прямою шкодою, заподіяною застосуванням насильства, і не можуть розглядатися як матеріальні збитки відповідно до примітки 2 до ст. 423 КК.

Вчинені у різний час насильницькі дії військової службової особи щодо різних підлеглих або тих самих підлеглих, коли такі дії різняться за ступенем спричиненої шкоди (наприклад, легкі і тяжкі тілесні ушкодження), іншими кваліфікуючими ознаками або за роллю винного у злочинній діяльності (одного разу він був безпосереднім виконавцем злочину, іншого - співучасником, а отже, обов'язковим є посилання на ст. 29), за стадією вчинення злочину (закінчений злочин і замах на його вчинення, коли є обов'язковим посилання на статтю 14 або 15) тощо - утворюють реальну сукупність злочинів і завжди мають отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.

Кваліфікуюча ознака "повторність" не передбачена законодавцем у диспозиціях статей 423 - 426. Отже, не має вона бути і в юридичному формулюванні звинувачення. Повторність у такому випадку має враховуватися лише на загальних підставах - як обставина, що обтяжує відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 67). Тому злочинні дії військової службової особи, які були вчинені в різний час і містять як однакові, так і різні ознаки, передбачені ч. 1 ст. 424, слід кваліфікувати тільки за зазначеною частиною, оскільки йдеться про тотожні або однорідні злочинні дії.

Що ж до ч. 2 ст. 424, то, враховуючи викладене, а також відсутність у диспозиції цього злочину такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення діяння щодо кількох осіб, фактична повторність тотожних або однорідних злочинних дій військової посадової особи, поєднаних із застосуванням насильства до підлеглого (групи підлеглих), кваліфікується за однією з частин ст. 424 (ч. 2 або ч. 3, або ч. 4 - залежно від наслідків злочину та обстановки його вчинення). Така кваліфікація не залежить від послідовності вчинених дій, їхнього розриву у часі (звичайно, в межах строку давності) і від того, скільком особам і кому конкретно кожного разу було заподіяно шкоду здоров'ю, характер якої з точки зору кримінального закону потребує однакової кримінально-правової оцінки. Однак інкримінована винному відповідна частина ст. 424 завжди має охоплювати всі кваліфікуючі ознаки вчиненого.

4. Такі дії, як застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого, перевищення дисциплінарної влади і застосування насильства щодо підлеглого, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи.

У зв'язку з цим суб'єктом зазначених злочинів може бути не будь-яка військова службова особа, а лише військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

5. З суб'єктивної сторони перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень характеризується прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків у вигляді як істотної шкоди, так і тяжких наслідків.

При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, винна особа не може ставитися до них умисно.

Психічне ставлення винної особи до перевищення дисциплінарної влади і до застосування насильства щодо підлеглого характеризується тільки прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину у його першій - третій формах є вчинення його із застосуванням зброї, а крім того, у будь-якій із його форм - спричинення тяжких наслідків.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту застосування зброї командиром допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Про поняття застосування зброї див. коментар до ст. 404, а про виняткові випадки, за яких у мирний час дозволяється застосування зброї, - коментар до ст. 418.

Під застосуванням зброї військовим начальником слід розуміти не тільки безпосереднє застосування зброї ним, але й віддачу наказу підлеглим про застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих. При цьому, якщо наказ застосовувати зброю щодо підлеглого був сприйнятий останнім як реальна загроза його життю чи здоров'ю, але зброя не була застосована за причинами, що не залежать від волі начальника, його дії слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 424. Якщо ж начальник віддає наказ про застосування зброї і він сприймається потерпілим як реальний, але начальник потім відміняє його, то вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 424 як застосування насильства щодо підлеглого.

У випадках, коли військова службова особа застосовує зброю або віддає наказ про її застосування не щодо підлеглих, а щодо інших осіб - як військовослужбовців, так і цивільних осіб, її дії треба кваліфікувати як перевищення службовою особою влади за ч. 2, а за наявності, крім того, тяжких наслідків - за ч. 3 ст. 365. Так само за ч. 2 ст. 365 (за ознакою застосування насильства, болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій) кваліфікується і перевищення військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України своїх повноважень під час застосування ними спеціальних засобів щодо військовослужбовців, які не є для них підлеглими.

До тяжких наслідків при перевищенні військовим начальником влади чи службових повноважень, якщо вони полягають у заподіянні фізичної шкоди потерпілому, треба відносити необережне вбивство або заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Про поняття тяжких наслідків див. також коментар до ст. 423.

Умисне вбивство потерпілого, умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, а також доведення його до самогубства потребують додаткової кваліфікації за частиною 1 чи 2 ст. 115, або статтею 121 чи 120.

Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене військовою службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягає кваліфікації лише за статтею 118 або 124.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

* * *   

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 10 - 11).