Мы ВКонтакте

Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок виконання військовослужбовцем військового обов'язку в умовах полону. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину у формі насильства над іншими військовополоненими є здоров'я особи, а у формі жорстокого поводження з ними - здоров'я, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах:

1) добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);

2) насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);

3) жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополоненого, який перебуває у становищі старшого (ч. 2 ст. 431);

4) вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. 3 ст. 431).

Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов'язані з виробництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Конвенцією про поводження з військовополоненими, до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи - лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тільки до робіт у сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспортних послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи значення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союзним з нею державам, можна віднести, скажімо, вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.

Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної роботи органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває у становищі старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.

Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому побоїв, легкого, середньої тяжкості й тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпілого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, частиною 1 чи 2 ст. 115 або за частинами 1, 2 чи 3 ст. 120.

Під жорстоким поводженням з військовополоненим слід розуміти безжалісні, грубі дії, якими особі спричинюються серйозні фізичні та/або психічні чи моральні страждання (наприклад, мордування, систематичне заподіяння побоїв, позбавлення сну, їжі, води, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо).

Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у повідомленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення, чи іншої роботи, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких тілесних ушкоджень, у знущанні тощо.

3. Суб'єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах - будь-який військовополонений, а у другій і третій - військовополонений, який перебуває у становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що належать до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не належать до їхнього складу, а так само до інших категорій, визначених у частині A ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій. Військовополоненою особа є з моменту потрапляння під владу військового супротивника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають у становищі старших, є: у таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах - старший за званням і стажем офіцер, в інших таборах - так звані довірені особи, що обираються військовополоненими шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, державами-покровительками, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо та затверджуються державою, що тримає у полоні.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь-які, крім відверто антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополоненого у зазначених роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорстокого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.

Обов'язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.

* * * 

Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р. (статті 4, 12 - 16, 50 - 52, 79 - 81).

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987 р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 серпня 1989 р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.