Мы ВКонтакте

Стаття 7. Компетенція Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належить:

1) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

2) розпорядження водним фондом України;

3) затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4) виключено;

5) виключено;

6) виключено;

7) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин відповідно до Конституції України.

 

Коментар:

 

До пункту першого. Повноваження Верховної Ради України щодо законодавчого регулювання водних відносин також відображено у п. 3 ст. 85, ст. 91 Конституції України, а повноваження щодо визначення засад державної політики - в п. 5 ст. 85 Конституції України.

Реалізується це повноваження шляхом прийняття законів. Порядок прийняття законів України визначається главами 18 - 23 Регламенту Верховної Ради України від 19.09.2008 N 547-VI92.

До пункту другого. Під розпорядженням розуміється юридично забезпечена можливість визначити фактичну і юридичну долю речі (вод, які складають водний фонд)93. Дане положення не має механізму реалізації, оскільки всі повноваження щодо надання дозволів на використання вод та надання водних об'єктів у користування законодавство, у т. ч. ВК, покладає на інші органи.

До пункту третього. Порядок затвердження загальнодержавних програм визначається Законом України "Про державні цільові програми" від 18.03.2004 N 1621-IV94, а також прийнятим на розвиток цього закону Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим ПКМ України від 31.01.2007 N 10695.

Починається процес розробки державної цільової програми з розробки концепції цієї програми (абз. 2 ст. 5 ЗУ "Про державні цільові програми"). Зміст цієї концепції визначається ч. 3 ст. 6 ЗУ "Про державні цільові програми" та п. 6 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм і повинен містити наступні розділи: визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма; аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми; визначення мети програми; визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта; визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми; оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності; оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.

Схвалюється концепція державної цільової програми розпорядженням КМ України, після чого, у разі, коли програма розробляється КМ України, останній приймає рішення щодо розроблення проекту програми, визначає державних замовників та строки її розроблення (ст. 7 ЗУ "Про державні цільові програми"). Як правило замовники програми визначаються тим же розпорядженням, яким і схвалюється відповідна програма.

При розробці програм, які створюються КМ України, необхідним є дотримання вимог Глави 8 Регламенту КМ України, затвердженого ПКМ України від 18.07.2007 N 95096.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Регламенту КМ України проекти державних цільових програм подаються на розгляд КМ у формі доповідної записки (додаток 9 до Регламенту КМ України). Це положення на практиці призводить до того, що розробник програми змушений подавати на розгляд міністерств та інших державних органів і проект концепції, і доповідну записку, яка за обсягом не поступається самому проекту концепції. Очевидною є необхідність уніфікації положень Регламенту КМ України та ЗУ "Про державні цільові програми", оскільки подання доповідної записки поряд з самим проектом концепції видається нічим не виправданим дублюванням.

Як свідчать наведені вище положення чинного законодавства, положення ЗУ "Про державні цільові програми" та Порядку розроблення та виконання державних цільових програм поширюються лише на державні цільові програми. У зв'язку з цим, постало питання, чи потрібно їх дотримуватися при розробці інших програмних документів, наприклад, стратегій, концепцій тощо?

Розроблення КМ України іншого програмного документа (стратегії, концепції тощо) здійснюється у порядку, передбаченому для державних цільових програм, у зв'язку з наступним. Відповідно до § 76 Регламенту КМ України, затвердженого ПКМ України від 18.07.2007 N 950, програмні документи розробляються згідно з п. 1 § 75 цього Регламенту.

Згідно з абз. 1 п. 1 § 75 Регламенту КМ України концепція державної цільової програми розробляється відповідно до ЗУ "Про державні цільові програми" та в порядку, встановленому КМ.

Таким чином, не лише державні цільові програми, а і всі інші програмні документи повинні розроблятися КМ України згідно з положеннями ЗУ "Про державні цільові програми", п. 1 § 75 та іншими положеннями Регламенту КМ України, Порядку розроблення та виконання державних цільових програм.

Інші програмні документи, які розробляються не КМ України, можуть розроблятися і без дотримання вимог ЗУ "Про державні цільові програми" та Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, оскільки ці нормативно-правові акти не є державними цільовими програмами, а відтак зазначений закон та порядок на них прямо не поширюються.

До пункту четвертого - сьомого. Повноваження, надані Верховній Раді України цими пунктами, охоплюється повноваженням п. 1, у зв'язку з чим включення п. 4 - 7 ст. 7 ВК видається невиправданим дублюванням.