Мы ВКонтакте

Стаття 11. Участь громадян та їх об'єднань, інших громадських формувань у здійсненні заходів щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Громадяни та їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1) брати участь у розгляді місцевими радами та державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

2) за погодженням з місцевими радами та державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;

3) брати участь у проведенні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством; 

5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

 

Коментар:

 

До пункту першого. Можливість участі громадськості у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування випливає з положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (т. зв. "Орхуська конвенція"), ратифікованої Законом України від 06.07.99, та принципів, проголошених ст. 4 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Дане право кореспондує правам, закріпленим у п. "б", "в", "є" ст. 9 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Положення про можливість участі у розгляді питань, що стосуються використання природних (і водних, зокрема) ресурсів випливає також зі змісту норм Розділу IV1 ЗУ "Про планування і забудову територій", які передбачають право на участь в обговоренні містобудівної документації.

Існує практика прийняття органами місцевого самоврядування актів, котрі встановлюють процедуру участі громадськості у розгляді питань, пов'язаних з використанням та охороною водних ресурсів (див., наприклад рішення Київради N 438/3014 від 16.06.2005 "Про Порядок громадського обговорення містобудівної документації в м. Києві". Слід наголосити, що такі акти не можуть формулюватися у спосіб, що обмежує право громадян на участь у прийнятті рішень, встановлюючи різні формальні перешкоди (форми обговорення, строки тощо), оскільки закон на це органи місцевого самоврядування не уповноважує.

До пункту другого. Закон не встановлює наслідків відсутності "погодження" на виконання робіт "по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян". Виходячи із цього, вважаємо, що такі роботи можуть виконуватися і за відсутності відповідного погодження.

Інша справа, якщо йдеться про роботи з будівництва чи інші види робіт, що мають виконуватися відповідно до спеціальних проектів (на будівництво, землевпорядних, робочих проектів щодо рекультивації земель). У таких випадках законодавство може встановлювати вимоги щодо погодження, експертизи та відповідної проектної документації та отримання дозволу на виконання певних робіт.

До пункту третього. Чинним законодавством передбачено існування посад громадських інспекторів, котрі працюють у тісній взаємодії з органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів та вправі брати участь у проведенні перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів. Це громадські інспектори з охорони довкілля, Положення про яких затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.2002 N 88. Громадські інспектори здійснюють свою діяльність під керівництвом посадових осіб Мінприроди України.

Що стосується внесення пропозицій з питань охорони вод та відтворення водних ресурсів, проведення перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів, то як окремі фізичні особи, так і їх об'єднання користуються всіма правами, якими вони наділені ст. 40 Конституції України, Законом України "Про звернення громадян", зокрема, правом подання викладених в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), або скарг із дотриманням форми та змісту, встановленого цим законом.

До пункту четвертого. Підстави, порядок проведення, значення громадської екологічної експертизи визначені Законом України "Про екологічну експертизу". Висновок екологічної експертизи не має обов'язкового значення (ст. 42 ЗУ "Про екологічну експертизу"), але повинен враховуватися при прийнятті рішення щодо об'єкта експертизи як позиція громадськості відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля ("Орхуської конвенції"), положень ч. 1 коментованої статті та інших актів законодавства.

До пункту п'ятого. Проведення громадського контролю можливе у формі діяльності громадських інспекторів (див. коментар до п. 3 цієї статті).

До пункту шостого. Відповідно до ст. 50 Конституції України інформація про стан навколишнього середовища і, зокрема, про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є відкритою і не може бути засекречена. Право на отримання даної інформації гарантоване Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованою Законом України від 06.07.99 року.

Порядок подання інформаційних запитів та отримання інформації визначений Законом України "Про інформацію".

Праву на отримання інформації кореспондують відповідні обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування щодо збирання та поширення такої інформації. Такі обов'язки, зокрема, визначені ст. ст. 25, 251 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", що передбачають підготовку щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, щорічне інформування відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій.

Порядок інформування населення про забруднювачів, зокрема, водних ресурсів визначено Постановою ВРУ "Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля" від 04.11.2004, наказом Мінприроди від 01.11.2005 N 397 "Про затвердження Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища". На місцевому рівні органи місцевого самоврядування також можуть затверджувати відповідні положення керуючись ст. ст. 9, 15 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Див., наприклад, рішення Київради N 167/828 від 22.02.2007 "Про затвердження Положення щодо інформування громадськості міста Києва про стан забруднення навколишнього природного середовища".

До пункту сьомого. Відповідно до ст. 124 Конституції України "юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі". Крім того, Конституційний суд України у Рішенні від 09.07.2002 по справі N 15-рп/2002, протлумачивши дану норму, визначив, що "право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист".

Дане право може бути реалізоване в межах правил підвідомчості та підсудності та за процедурами, передбаченими ЦПК України, ГПК України, КАС України.

До пункту восьмого. "Інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів", з урахуванням положень ч. 1 ст. 19 Конституції України, передбачають право громадян здійснювати будь-які дії, не заборонені законодавством.