Мы ВКонтакте

Стаття 85. Користування землями водного фонду

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Коментар:

 

До частини першої. Порядок надання земель водного фонду у користування визначається ст. ст. 123, 124 ЗК та ст. 16 ЗУ "Про оренду землі" (щодо права оренди), ст. 123 ЗК (щодо права постійного користування), ст. 100 ЗК (щодо права земельного сервітуту) та ст. 1021 ЗК (щодо емфітевзису та суперфіцію). На даний час існує серйозна прогалина у визначенні органу, який розпоряджався б земельними ділянками державної власності в акваторії морів, оскільки територія акваторії моря на сьогодні не віднесена до території областей та районів, проте водночас є територією України. За існуючою практикою такими землями розпоряджається КМУ, проте належна правова підстава для такого розпорядження відсутня.

До частини другої. Коментована норма встановлює коло суб'єктів, які можуть отримувати земельні ділянки водного фонду на праві постійного користування для визначених потреб. Такими суб'єктами визначені "спеціалізовані підприємства" або "інші підприємства, в яких створено спеціалізовані служби по догляду …". Разом із тим, ч. 3 ст. 59 ЗК встановлює значно вужче коло суб'єктів права постійного користування землями водного фонду. До них належать лише "державні водогосподарські організації", які можуть набувати земельні ділянки водного фонду у постійне користування "для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо".

Враховуючи, що ЗК прийнятих пізніше від ВК, саме положенням ЗК слід надавати перевагу.

"Державними водогосподарськими організаціями", згаданими у ч. 3 ст. 59 ЗК, є обласні управління меліорації та водного господарства (облводгоспи), у складі яких діють районні та міжрайонні управління експлуатації меліоративних систем, а також басейнові управління водних ресурсів та управління магістральних каналів (каналу Дніпро-Донбас, каналу Дніпро-Інгулець, Головного Каховського магістрального каналу, Інгулецької зрошувальної системи, Північно-Кримського каналу)144.

До частини третьої. Коментована частина передбачає можливість надання земельних ділянок водного фонду у своєрідне вторинне тимчасове користування "за погодженням із постійними користувачами". Дане положення суперечить прийнятому пізніше ЗК, який у ч. 5 ст. 116 передбачає, що "надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) …". Таким чином, ЗК не допускає вторинного користування землями.

Засади надання земельних ділянок водного фонду у користування визначаються насамперед ч. 4 ст. 59 ЗК, за якою практично будь-які суб'єкти можуть отримувати на умовах оренди земельні ділянки "прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо".

Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗК, яка передбачає можливість оренди "водойм", та положеннями ст. 51 ВК, яка регламентує відносини із надання в оренду "водних об'єктів". Як видається, надання в оренду "водойм" за ЗК фактично має означати надання в оренду земельних ділянок. Детальніше з приводу даної проблеми див. коментар до ст. 51 ВК.

Можливим є використання земельних ділянок водного фонду також на праві т. з. загального землекористування - безоплатно, без надання окремого дозволу та без закріпленням за певною особою (ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Проте законом можуть передбачатися певні обмеження цього права. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗК "використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами".

До частини четвертої. Щодо всіх земель водного фонду передбачений дозвільний порядок виконання на них будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій. Порядок видачі дозволу на ці види робіт встановлений на підставі коментованої норми та п. 7 ст. 14 ВК, ПКМ України "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду" від 12.07.2005 N 557. Дозвільний порядок не поширюється лише "… на випадки проведення робіт, пов'язаних з: природоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку провадять органи Держводгоспу; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей" (п. 2 Порядку). Обов'язкові умови, якими обумовлюється видача дозволу, визначені п. 4 згаданого Порядку.

Щодо вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення див. главу 20 ВК.

Поняття "приміські зони" у чинному законодавстві не вживається (крім "рудиментарних" згадок у нормах типу коментованої). Існування приміських зон та особливості їх правового режиму передбачалися ЗК 1970 року (глава 18).