Мы ВКонтакте

Стаття 109. Порядок розгляду спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими Радами, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.

Позивачі - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства і їх органи на місцях звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушеннями водного законодавства.

Спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до законодавства України.

Коментар:

До частини першої. Законодавством передбачена можливість розгляду спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів державними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державного комітету по водному господарству, Державної геологічної служби, місцевими радами. Порядок розгляду спорів, предметна компетенція відповідних органів та інші важливі процедурні моменти тощо законом не визначені, що унеможливлює реалізацію коментованої норми у відповідній частині.

Розгляд спорів судами підпорядковується правилам, передбаченим Цивільним процесуальним кодексом, Господарським процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства України.

Розгляд спорів третейським судом відбувається в межах, передбачених нормами ЗУ "Про третейські суди". Розгляд справи третейським судом можливий лише за наявності відповідної угоди сторін.

До частини другої. За змістом коментованої норми від сплати державного мита звільнені Мінприроди, Держводгосп та їх територіальні органи. Звільнення поширюється лише на справи, предметом яких є стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушеннями водного законодавства.

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає сплату судового збору, яким було фактично замінено сплату державного мита, що передбачалося Цивільним процесуальним кодексом 1963 р. Натомість обов'язок сплати державного мита у суб'єктів процесуальних відносин відсутній (ч. 1 ст. 79 чинного Цивільного процесуального кодексу України). З іншого боку до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита (п. 5 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України).

Зауважимо, що Декрет КМУ "Про державне мито" містить норму про звільнення від сплати державного мита органів Мінприроди по відповідним категоріям справ (п. 27 ч. 1 ст. 4 Декрету), проте не передбачає аналогічного положення по відношенню до органів водного господарства. За існуючою позицією ДПА, пільги, встановлені не "законами з питань оподаткування" (очевидно, ВК до законів з питань оподаткування не належить), надаватися не повинні. Нам такий підхід видається неправильним, адже Конституція України не передбачає градації законів за юридичною силою, і перевагою має користуватися закон, прийнятий пізніше - у даному випадку ВК.

До частини третьої. Процесуальна правосуб'єктність та порядок розгляду справ за участю іноземних фізичних, юридичних осіб та держав врегульовано відповідно до правил підвідомчості розділом 10 Цивільного процесуального кодексу України, розділом 15 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України.