Мы ВКонтакте

Стаття 31. Право громадян на одержання жилого приміщення

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Коментар:

1. Право особи на житло належить до основних прав кожної людини. Реалізація цього права гарантується основними міжнародно-правовими конвенціями про права людини та положеннями Конституції України.

Загальна декларація прав людини встановлює, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї (ст. 25). Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя.

Норми ст. 47 Конституції України також встановлюють право кожного на житло, зобов'язання держави створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Обов'язок держави та органів місцевого самоврядування надавати громадянам, які потребують соціального захисту житло безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Нормативними положеннями, спрямованими на реалізацію принципів, закріплених у ст. 47 Конституції України є правила глави 1 розділу 3 Житлового кодексу України про надання жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду.

2. На відміну від положень Конституції УРСР 1978 р., що закріплювати право громадян на житло та гарантії забезпечення цього права (за рахунок розвитку і охорони державного і громадського житлового фонду, сприяння кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі тощо) норма ст. 47 Конституції України встановлює право кожного на житло, тим самим поширюючи суб'єктну сферу даного права не лише на громадян України, а і на осіб без громадянства і іноземців, що на законних підставах перебувають на території України. Проте у ЖК України норми, присвячені наданню жилих приміщень в будинках громадського та державного житлових фондів поширюють свою дію, насамперед, на громадян, на що безпосередньо вказують положення ст. 31 Кодексу.

3. Реалізація конституційного права на отримання житла здійснюється декількома способами: по-перше, шляхом державою створення необхідних матеріальних, соціальних та правових умов за яких кожний громадянин зможе побудувати житло, придбати його у власність або взяти у оренду. Правові механізми, що спрямовані на деталізацію конституційного положення про придбання та оренду житлового приміщення закріплені у нормах ЦК України (Глава 54 "Купівля-продаж" та глава 59 "Найм (оренда) житла"). По-друге, шляхом надання державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну плату житла громадянам, які потребують соціального захисту.

Правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла визначаються Законом України "Про житловий фонд соціального призначення" N 3334-IV від 12 січня 2006 р. У цьому аспекті варто підкреслити, що можливість надання жилих приміщень громадянам у будинках державного і громадського житлового фонду, що закріплюється у ЖК України як спосіб задоволення права на одержання житла Конституцією безпосередньо не передбачається. Дана обставина може свідчити про можливість поступової відмови вітчизняного законодавця від механізму безоплатного надання приміщень особам, які потребують поліпшення житлових умов, проте не належать до категорії соціально незахищених верст населення. Як наслідок, не можна у повній мірі виключити можливість переходу від процедури, передбаченої нормами Глави 1 Розділу 3 ЖК України до механізму забезпечення житловими приміщеннями, встановленого Законом України "Про житловий фонд соціального призначення" при розробці перспективного житлового законодавства України.

4. У коментованій статті визначаються два основні принципи надання жилих приміщень у будинках громадського та державного житлового фонду. По-перше, жилі приміщення надаються громадянам, які постійно проживають у відповідному населеному пункті, якщо інше не встановлене законодавством, та, по-друге, жилі приміщення, як правило, надаються у вигляді однієї квартири на сім'ю.

Норми ст. 31 визначають не тільки місце надання житла, але і місце обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов - населений пункт, у якому громадяни приймаються на облік. Так, згідно ст. 36 ЖК облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та відповідно надання житлових приміщень, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті відповідного органу місцевого самоврядування територіальної громади села, селища, міста, району у місті тощо. Проте, облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв'язку з виходом на пенсію (ст. 37 Кодексу).

За загальним правилом, сформульованим у змісті коментованої статті поліпшення житлових умов полягає в наданні житлового приміщення, як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю. В основі даної норми - принцип забезпечення жилими приміщеннями кожної сім'ї. Водночас, існують винятки із даного правила, зумовлені сформованими конкретними умовами, що роблять неможливим у даний момент надання родині окремої квартири. Зокрема, житлове законодавство при наданні жилих приміщень містить заборону на заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Також не допускається заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами (ст. 50 ЖК України).

5. Необхідно відрізняти право громадян на одержання жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду від права громадян на одержання житла фонду соціального призначення, надання якого здійснюється згідно Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" N 3334-IV від 12 січня 2006 р.

Відповідно до ст. 3 Закону до житла з житлового фонду соціального призначення належать: квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, які надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла; жилі приміщення у соціальних гуртожитках, які надаються громадянам на час їх перебування на соціальному квартирному обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання.

Соціальне житло надається органами місцевого самоврядування громадянам, які були взяті на соціальний квартирний облік. Правом взяття на такий облік користуються громадяни України: для яких таке житло є єдиним місцем проживання або які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до закону та середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу в сумі менший від величини опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті та прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

Правом взяття на соціальний квартирний облік також користуються мешканці тимчасових притулків для дорослих, громадяни, які мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. На відміну від житла, наданого у будинках державного та громадського житлового фонду соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню та приватизації (ч. 5 ст. 3 Закону).