Мы ВКонтакте

Стаття 132. Виселення з гуртожитків

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Коментар:

1. Коментована стаття забезпечує охорону житлових прав мешканців гуртожитків від одностороннього розірвання договору найму і виселення без законних підстав. Оскільки норми законодавства в частині захисту житлових прав мешканців гуртожитків поширюються на останні незалежно від форми їх власності, питання виселення з гуртожитку регулюється ст. 132 Житлового кодексу Української РСР, розділом VII Примірного положення про гуртожитки і Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Виселення проводиться виключно в судовому порядку.

2. Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" мешканці гуртожитків не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, за сукупності таких умов:

- період часу, протягом якого мешканці офіційно зареєстровані і фактично проживають у гуртожитку, складає не менше п'яти років;

- мешканці не мають іншого власного житла;

- гуртожитки призначені для проживання одиноких громадян або для проживання сімей;

- гуртожитки перебувають в державній, комунальній власності або у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом (перебувають на балансі таких підприємств);

- гуртожиток не визнаний аварійним чи непридатним для проживання.

Поняття "інше житло, придатне для постійного проживання" за змістом відповідає поняттю "інше благоустроєне приміщення", яке визначене ст. 113 Житлового кодексу УРСР (див. коментар до ст. 113).

У разі затвердження сесією місцевої ради рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей орган місцевого самоврядування зобов'язаний терміново надати усім мешканцям гуртожитку інше, придатне для тимчасового проживання людей житло. Вважаємо, що в даному випадку за аналогією закону повинні застосовуватися норми ст. 110 - 114 Житлового кодексу УРСР, які регулюють порядок виселення з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, а в частині регулювання вимог до тимчасового житла - також норми глави 41 Житлового кодексу УРСР "Користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання".

Всі інші категорії мешканців гуртожитків, на яких не поширюється Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", можуть бути виселені з підстав і в порядку, передбаченому ст. 132 Житлового кодексу УРСР. Такий висновок підтверджується статтею 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків": громадяни, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Проте Закон не визначає особливий механізм реалізації цього права.

3. При вирішенні спорів про виселення з гуртожитків іноді виникають труднощі з визначенням статусу приміщення, яке займає відповідач, як гуртожитку.

У п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що для з'ясування статусу спірного жилого приміщення необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання і т. п. Судам слід враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

4. Сезонні, тимчасові працівники та особи, які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням, без надання іншого жилого приміщення.

Причини припинення трудових відносин таких працівників не впливають ні на порядок, ні на умови виселення. Пільги, передбачені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, до них не застосовуються.

Статтею 391 КЗпП визначені випадки, коли строковий трудовим договір вважається продовженим на невизначений строк, що безумовно впливає на підстави виселення таких працівників: по-перше, дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення; по-друге, строкові трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів (за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП), вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Абітурієнти, які отримали незадовільну оцінку на вступних випробуваннях, залишають у встановленому порядку місце в гуртожитку протягом трьох діб з дня оголошення результатів випробувань; абітурієнти, які подали апеляцію, - у триденний термін після підтвердження апеляційною комісією правильності оцінки; абітурієнти, які не зараховані до навчального закладу за конкурсом, - протягом трьох діб після виходу наказу про зарахування.

При відрахуванні з навчального закладу (у тому числі при його закінченні), розірванні угоди на проживання студенти, які проживали в гуртожитку, залишають його в установленому порядку в двотижневий термін від дня видачі відповідного наказу. У разі, коли з поважних причин студент не може залишити гуртожиток у відповідний термін, рішенням керівництва вищого навчального закладу за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів цей термін може бути продовжений.

Будь-яких пільг при виселенні студентів після закінчення навчального закладу в ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР та Примірному положенні про гуртожиток не передбачено. Встановлені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР пільги на студентів, про яких йдеться у ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, не поширюються (див. постанова президії Київського міського суду від 23.03.98 року, надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.).

5. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення виключно у таких випадках:

- в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) поважними причинами при звільненні за власним бажанням можуть бути визнані низька оплата праці, порушення роботодавцем трудового законодавства, стан здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи, необхідність догляду за хворим членом сім'ї, вступ до навчального закладу тощо;

- звільнення за порушення трудової дисципліни (з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41, п. 11 ст. 41 КЗпП);

- звільнення за вчинення злочину.

При припиненні трудового договору з інших підстав працівники, як і особи, перелічені в ст. 125 Житлового кодексу України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Припинення трудових відносин за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) в судовій практиці не ототожнюється із звільненням за власним бажанням (ст. 38 КЗпП), тому на правовідносини з виселення таких осіб поширюється дія ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР (див. ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.02.2008 року, рішення Верховного Суду України від 05.03.2008 року).

6. Постійні працівники, які припинили трудові відносини з роботодавцем з інших, ніж передбачені ч. 2 ст. 132, причин, можуть бути виселені з гуртожитку в судовому порядку з наданням іншого жилого приміщення.

Достатніми доказами про підстави звільнення є трудова книжка із здійсненим у ній записом про звільнення та копія наказу про звільнення. Причини звільнення (їх поважність) підлягають встановленню також іншими засобами доказування, в тому числі за змістом заяви працівника на звільнення, заявами на адресу роботодавця про умови праці, документами, що підтверджують склад і доходи членів сім'ї тощо.

Виключно з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені особи, які перелічені в ст. 125 Житлового кодексу УРСР (в тому числі ті, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину). Щодо характеристики цих категорій громадян, див. коментар до ст. 125 Житлового кодексу УРСР.

Умови, які виключають можливість виселення із гуртожитку без надання іншого приміщення, беруться судом до уваги як у випадку, коли вони виникли на момент припинення трудових відносин, так і після, до вирішення судом справи про виселення.

7. Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у приміщенні гуртожитку, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній кімнаті, квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявились безрезультатними.

8. Особливості виселення з гуртожитків військовослужбовців передбачені п. 7 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України. У двотижневий термін з дня виключення зі списків особового складу військової частини підлягає виселенню із гуртожитку з усіма членами сім'ї без надання іншого житлового приміщення особа, звільнена з військової служби в запас або у відставку:

- через службову невідповідність;

- у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

- за власним бажанням;

- у зв'язку з позбавленням військового звання;

- у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.

У разі переміщення військовослужбовця по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, житлове приміщення у гуртожитку, яке він займав за попереднім місцем служби, підлягає звільненню у місячний термін з дня отримання житла, службового житла (житлового приміщення у гуртожитку) за новим місцем служби.

Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані у двотижневий термін звільнити займане ними житлове приміщення в гуртожитку у разі надання службового житла, отримання житла для постійного проживання, придбання в межах гарнізону житла для постійного проживання або вибуття для виконання службових обов'язків за кордон разом з членами сім'ї.

9. У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відносинами було надано жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користуватися ними і підлягає виселенню разом із членами сім'ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового кодексу УРСР (п. 55 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право), за виданням "Бюлетень законодавства і юридичної практики України N 8, 1998 рік).

10. Відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК України і правил ч. 1 ст. 117 Житлового кодексу УРСР особи, які займали жилі приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду і були в порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку поселені в сімейний гуртожиток за місцем роботи, в разі припинення трудових відносин не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. На ці обставини не впливає й зміна статусу будинку гуртожитку (форми власності), а також передача його на баланс іншої організації (п. 53 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право), викладених в листі Верховного Суду України від 26.05.2001 р., ухвала Верховного Суду України від 25 квітня 2007 року).

11. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу (див. коментар до ст. 114 і ст. 126 Житлового кодексу УРСР).

12. Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім'ї - кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, - така ж кімната).

Законодавством передбачено процедуру прийняття рішень про знесення або переобладнання будинків в нежилий та визнання їх аварійними, дотримання якої повинно досліджуватися при вирішенні спорів про виселення з цих підстав (див. коментар до ст. 126 Житлового кодексу УРСР). Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання гуртожитків, про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання в ньому людей та про знесення аварійних та непридатних для проживання гуртожитків віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.

13. Частина 5 коментованої статті встановлює особливі гарантії для осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, та осіб, які пройшли курс лікування. Зазначені особи виселяються із спеціальних гуртожитків виключно з наданням іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" хворі на заразні форми туберкульозу, які проживають у гуртожитках, а також в одній кімнаті разом з іншими членами сім'ї або в перенаселених квартирах, мають право на першочергове отримання житла в порядку, встановленому законодавством.