Мы ВКонтакте

Стаття 1. Земля - основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Коментар:

До ч. 1. Поняття "земля" є ключовим не лише для Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), але і для усього земельно-правового регулювання в цілому. Ч. 1 ст. 1 ЗКУ повністю дублює положення ч. 1 ст. 13 Конституції України, де задекларовано роль землі як основного національного багатства. Разом з тим, навряд чи це конституційне положення може розглядатися як визначення (дефініція) поняття "земля".

Термін "земля" в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як ґрунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом тощо1. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття "земля" конкретним змістом.

Ст. 1 ЗУ "Про охорону земель" визначає землю як "поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею".

ГОСТ 26640-85 "Земли. Термины и определения"2 містить дещо інше визначення (у даному стандарті розкрито також значення багатьох інших термінів, що "відносяться до земель"): "земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства".

Законодавчі визначення не слід абсолютизувати, оскільки навіть у тих самих актах контекст може вказувати на використання терміна в іншому розумінні. Між тим, згадані визначення дають певне уявлення про існуючі в земельно-правовому регулюванні підходи до розуміння терміна "земля".

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі3, які, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів. Натомість, на думку В. І. Андрейцева, законодавчі визначення не відбивають істотних властивостей землі. На його думку, у юридичному значенні земля - "головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, національне багатство українського народу, матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки держави"4.

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як об'єкт права власності Українського народу) - це "розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності, і складає частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави"5.

Окремо науковець виділяє і поняття землі як основного національного багатства: це "розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром ґрунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об'єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості ґрунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу"6.

Н. І. Титова взагалі не погоджується із тим, що саме земля є об'єктом земельного права; натомість, вона вважає за необхідне вживати поняття "землі". На її думку, термін "земля" (котра є специфічним майном, об'єктом цивільного права) "означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини..."7. Натомість, "землі" як об'єкт земельного та екологічного права - "органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об'єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)"8. Зазначимо, що точка зору Н. І. Титової, безумовно, заслуговує на увагу, проте не є загальноприйнятою у правовій доктрині та не відображена на достатньому рівні у чинному законодавстві.

На наш погляд, поняття землі може бути істотно конкретизоване і уточнене на підставі законодавчого визначення земельної ділянки (див. ст. 79 ЗКУ та коментар до неї).

Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що в земельному праві поняття "земля" вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідні для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покрив у межах цього простору.

До ч. 2. Ч. 2 ст. 1 ЗКУ відтворює перше речення ч. 2 ст. 14 Конституції України. Щодо змісту юридичних гарантій права власності на землю див. ст. ст. 152 - 161 розд. V "Гарантії прав на землю" ЗКУ та коментарі до статей 152, 153, 154, 155, 156, 157, 158, 159, 160, 161.

До ч. 3. Положення ч. 3 коментованої статті кореспондують припису ч. 3 ст. 13 Конституції України, згідно із якою "власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству".

Обов'язок "не ... завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства", закріплений коментованою частиною, розкритий у положеннях ст. ст. 91, 103 - 109 ЗКУ та коментарях до  статей 91, 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109.

Обов'язок не "погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі", передбачений коментованою нормою, випливає із положень ч. 1 ст. 50 Конституції України ("кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля ...") і конкретизується у ст. ст. 162 - 168 гл. 26 "Завдання, зміст і порядок охорони земель" ЗКУ та нормативно-правових актах, виданих на їх розвиток та виконання (див. коментар до статей 162, 163, 164, 165, 166, 167, 168).