Мы ВКонтакте

Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Коментар:

Загальна характеристика. Порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок найчастіше виражаються у самовільному використанні земельних ділянок не за цільовим призначенням без застосування встановленої законодавством (див. ст. 20 ЗКУ та коментар до неї) процедури зміни цільового призначення. Також можливі найрізноманітніші відхилення від встановленої процедури зміни цільового призначення земельних ділянок. Можуть бути порушені матеріально-правові приписи, що перешкоджають зміні цільового призначення земельної ділянки. Наприклад, ділянка може бути надана в користування із порушенням вимог містобудівної документації, без дотримання режиму охоронних, санітарно-захисних зон тощо. Як видається, такі порушення також є "порушенням порядку" встановлення та зміни цільового призначення земель.

До пункту "а". Щодо порядку та підстав визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування див. коментар до п. "г" ч. 3 ст. 152 ЗКУ.

До пункту "б". Відповідно до чинного земельного законодавства України, цільове призначення земельної ділянки у процесі її відчуження змінене бути не може, крім випадків приватизації земельних ділянок (див. ст. 118 ЗКУ та коментар до неї). Зміна цільового призначення вимагає наявності проектної документації, що розглядається в адміністративному порядку (див. ст. 186 ЗКУ та коментар до неї).

Тому, якщо набувач земельної ділянки бажає змінити цільове призначення земельної ділянки, він може зробити це або після набуття її у власність, або забезпечити зміну цільового призначення ділянки ще до відчуження. У цьому разі відносини майбутнього набувача із власником можуть бути оформлені попереднім договором (ст. 635 ЦКУ), де вказується, що земельна ділянка буде придбана після зміни цільового призначення.

Щодо визнання недійсними угод щодо земельних ділянок див. коментар до п. "в" ч. 3 ст. 152, ст. 211 ЗКУ.

У цивільному законодавстві замість терміна "угода" вживається термін "правочин". За змістом ці терміни є тотожними.

На даний час залишається спірним питання, до якого виду недійних угод - оспорюваних чи нікчемних - належать угоди щодо земельних ділянок, укладені з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок. Нагадаємо, що нікчемна угода - це така угода, недійсність якої встановлена законом. Визнання такої угоди недійсною судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦКУ). Оспорювана угода - це угода, недійсність якої прямо не встановлена законом, проте закон передбачає можливість визнання її недійсною судом з певних підстав (ч. 3 ст. 215 ЦКУ).

Коментована норма передбачає для правочинів із земельними ділянками (у тому числі тих, що за ЦКУ визнаються нікчемними) їх "визнання" недійсними, що характерно для оспорюваних угод, на що і звертає увагу ряд дослідників98. З іншого боку, можливість визнання угоди недійсною саме по собі не означає, що такі угоди є оспорюваними. На наш погляд, варто вважати зазначені у п. "б" ст. 21 ЗКУ угоди нікчемними, оскільки угоди, укладені з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, не відповідають загальній умові чинності правочину - вони не відповідають законодавству (ч. 1 ст. 203 ЦКУ). Крім того, на нікчемність таких угод вказують і п. п. "в" та "г" коментованої статті, де застосування різних правових наслідків, пов'язаних із порушенням порядку зміни цільового призначення земель, не ставиться у залежність від визнання недійсними відповідних угод судом.

Таким чином, слід вважати, що п. "б" ст. 21 ЗКУ встановлює особливий спосіб захисту прав - визнання нікчемної угоди недійсною. Вважаємо, що закріплення такого способу є недоцільним, оскільки сама конструкція нікчемності угоди (правочину) спрямована на те, щоб вважати угоду недійсною незалежно від рішення суду. Надання можливості звертатися до суду з позовом про визнання нікчемної угоди недійсною - це обтяження суду зайвою, непотрібно роботою.

До пункту "в". Щодо порядку здійснення "державної реєстрації земельних ділянок" див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї. Існуюче на сьогодні правове регулювання державної реєстрації земельних ділянок не деталізує положень п. "в" ст. 21 щодо відмови у реєстрації з підстав порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Визнання "реєстрації земельних ділянок недійсною", згадане у коментованому пункті, не є ефективним способом захисту порушених прав і практично не застосовується. Натомість, використовується визнання недійними угод про відчуження або надання в користування земельних ділянок, а також визнання недійсними правоустановчих документів на земельні ділянки (див. коментар до попереднього пункту). Втім, останній спосіб захисту законодавством не передбачений, правильно було б у таких ситуаціях заявляти позов про визнання права.

До пункту "г". Хоча законодавство не передбачає спеціальної відповідальності за порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, у разі вчинення таких порушень винні особи можуть бути притягнуті практично до усіх основних видів юридичної відповідальності.

Так, за певних умов можливе притягнення до кримінальної відповідальності за псування земель (ст. 239 КК України), безгосподарське використання земель (ст. 254 КК України), а також до відповідальності за злочини у сфері службової діяльності - зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України) тощо.

У разі порушення порядку зміни цільового призначення земель може наставати адміністративна відповідальність за псування земель (ст. 52 КУпАП), порушення правил використання земель (ст. 53 КУпАП) та ін.

Винні особи можуть притягатися до дисциплінарної (ст. ст. 147 - 152 КЗпП України) та матеріальної відповідальності (гл. IX КЗпП України).

Заподіяні порушенням порядку зміни цільового призначення земель збитки мають бути відшкодовані в порядку цивільної (гл. 82 ЦКУ) та господарської (гл. 25 ГКУ) відповідальності. У разі зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь або лісових земель підлягають стягненню втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (див. ст. ст. 207 - 209 ЗКУ та коментар до статей 207, 208, 209 ЗКУ).

За певних умов діяльність суб'єктів господарювання може бути припинена шляхом застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді обмеження чи зупинення діяльності суб'єкта господарювання (ст. 246 ГКУ).