Мы ВКонтакте

Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Коментар:

До ч. 1. На наш погляд, положення коментованої частини, згідно із якими "при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв)", не скасовують положень чинного законодавства України, що визначає розподіл майна підприємства у разі його ліквідації (ст. ст. 111, 112 ЦКУ, ст. 61 ГКУ). Згідно із цими нормами, майно юридичної особи використовується "за вказівкою власника" або "передається її учасникам" лише після задоволення вимог кредиторів. Оскільки і установчі документи, і згода власників - це форма "вказівки власника", розподіл несільськогосподарських угідь відповідно до установчих документів або за згодою власників паїв можливий лише після виконання вимог закону про задоволення вимог кредиторів.

Варто наголосити, що коментована норма не поширюється на землі державних та комунальних підприємств, які за загальним правилом не можуть використовувати земельні ділянки на праві власності (див. ст. 82 ЗКУ та коментар до неї).

Також слід зважати, що несільськогосподарські угіддя колективних сільськогосподарських підприємств можуть бути розподілені за згодою власників земельних часток (паїв) відповідно до коментованої статті лише у випадку, якщо землі сільськогосподарського підприємства були передані у колективну власність, а ліквідація підприємства здійснюється під час дії коментованої норми, тобто після набрання чинності діючим ЗКУ (насправді таких випадків дуже небагато). Тому коментована норма не вирішує долі несільськогосподарських угідь у тих випадках, коли ліквідація сільськогосподарського підприємства відбулася до 1 січня 2002 року (моменту набрання чинності ЗКУ).

Правовий режим несільськогосподарських угідь зі складу колективної власності підприємств, ліквідованих до 1 січня 2002 року, є серйозною проблемою. Законодавство про паювання не передбачало і не передбачає механізму розподілу таких угідь, і у правозастосовчій діяльності прогалина почала заповнюватися, причому по-різному. У деяких випадках несільськогосподарські угіддя наслідували долю будівель і споруд, розташованих на них (обґрунтуванням такої практики було посилання на ст. 377 ЦКУ, та ст. 120 ЗКУ після зміни її редакції). В інших випадках долю угідь вирішували збори власників земельних часток (паїв), обґрунтуванням чому була коментована стаття (в силу правил про дію закону в часі вона, на нашу думку, в більшості випадків також не підлягала застосуванню). Переважаючим же є підхід, за яким після ліквідації суб'єкта права колективної власності переходять до державної власності до складу земель запасу (обґрунтуванням чому є ч. 1 ст. 84 ЗКУ).

На наш погляд, доцільно законодавчо передбачити, що несільськогосподарські угіддя колишніх колективних сільськогосподарських підприємств є спільною частковою власністю суб'єктів права на земельну частку (пай), водночас, встановивши спрощений порядок реалізації права - за рішенням більшості співвласників (а не всіх, як зараз - див. ч. 1 ст. 88 ЗКУ).

До ч. 2. Див. коментар до ч. 3 ст. 24 ЗКУ.