Мы ВКонтакте

Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств

1. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

2. Іноземці та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

 

Коментар:

 

Загальна характеристика. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - "це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму". Згідно із ч. 3 тієї ж статті ведення ОСГ не відноситься до підприємницької діяльності.

Попередній ЗКУ 1990 року для позначення господарської діяльності громадян із виробництва сільськогосподарської продукції для задоволення власних потреб вживав термін "особисте підсобне господарство". Тотожність понять ОСГ та "особисте підсобне господарство" була підтверджена Законом України "Про особисте селянське господарство" (ч. 6 ст. 5). Тому положення щодо земель ОСГ сьогодні поширюються на землі, надані свого часу для ведення особистого підсобного господарства.

Земельні ділянки для ведення ОСГ можуть набуватися в порядку приватизації (див. ст. ст. 118, 121 ЗКУ та коментар до ст. ст. 118, 121 ЗКУ, ч. 6 ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство"), шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв) (див. п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до пп. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ), а також за цивільно-правовими угодами (з урахуванням обмежень, встановлених п. 15 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ; див. ст. ст. 130 - 133 ЗКУ та коментар до статей 130, 131, 132, 133 ЗКУ).

До ч. ч. 1 та 2. Положення ч. 1 з необхідністю випливають із загальних положень ст. 81 ЗКУ, яка не встановлює обмежень щодо використання земельних ділянок на праві власності громадянами України.

Положення ч. 2 випливають із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦКУ), положень ст. 5 Закону України "Про оренду землі". Слід мати на увазі, що з них не випливає повної заборони іноземним громадянам та іноземним особам без громадянства мати на праві власності земельні ділянки для ведення ОСГ. Така можливість існує, проте вона є обмеженою: лише шляхом набуття у порядку спадкування в поєднанні із обов'язком відчужити ділянку протягом року (ч. 4 ст. 81 ЗКУ; див. також ч. 5 ст. 22 ЗКУ та коментар до неї).

Положення ч. ч. 1 та 2 коментованої статті не дають чіткої відповіді на питання, чи можуть придбавати земельні ділянки для ведення ОСГ юридичні особи. Це питання не знаходить одноманітного вирішення ні у правовій доктрині, ні у правозастосовчій практиці.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" ОСГ - це діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи, проте, на думку П. Ф. Кулинича, законодавство не містить прямих чи непрямих заборон на придбання земельної ділянки для ОСГ юридичними особами (крім іноземних). На думку науковця, ставши власником земельної ділянки, юридична особа зобов'язана передати ділянку в оренду громадянину для ведення ОСГ або змінити цільове призначення123. На противагу такому підходу незаконною вважають практику придбання ділянок для ведення ОСГ юридичними особами і М. Федорченко та О. Янов124.

Як видається, юридична особа, звичайно, не може вести ОСГ. Втім, придбавши земельну ділянку, яка свого часу була надана якійсь фізичній особі для ведення ОСГ, юридична особа може вести на такій земельній ділянці товарне сільськогосподарське виробництво. Земельне законодавство не встановлює особливостей чи вимог щодо користування земельними ділянками для ведення підсобного сільського чи товарного виробництва юридичними особами. Відтак, автори переконані, що використання юридичною особою земельної ділянки для ведення ОСГ із дотриманням вимог щодо користування такою земельною ділянкою не можна вважати нецільовим, адже цільове призначення земельної ділянки не змінюється - вона так само продовжує використовуватися в межах положень ст. 22 ЗКУ, більш того, "в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу" (ч. 5 ст. 20 ЗКУ).

До ч. 3. Коментована частина при визначенні засад використання земельних ділянок для ведення ОСГ відсилає до "закону". Законом, що спеціально присвячений правовому регулюванню діяльності з ведення ОСГ, є Закон України "Про особисте селянське господарство". Земельним ділянкам ОСГ присвячена ст. 5 Закону.

Зокрема, ст. 5 Закону обмежує земельні ділянки ОСГ площею у 2 га (ч. 1). Ч. 2 статті проголошує, що "розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування". Первісно це положення дозволяло не платити з доходів, отриманих від ведення ОСГ на "приєднаній" ділянці, податок з доходів фізичних осіб. Проте відповідно до пп. 165.1.24 ПКУ доходи від ведення ОСГ не оподатковуються лише у разі, якщо розмір земельної ділянки "не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю)". Таким чином, сенс "приєднання" повністю втрачено.

Власне ж використання земельних ділянок ОСГ Законом практично не регламентується. За таких умов створюється суперечлива практика у визначенні режиму земельних ділянок ОСГ. Наприклад, немає єдності в питанні, чи можна на землях ОСГ зводити капітальні будівлі? Ні ЗКУ, ні Закон України "Про особисте селянське господарство" дане питання чітко не вирішують, хоча Закон і згадує можливість використання для ведення господарства житлового будинку (ст. 6), господарських будівель і споруд. На наш погляд, за відсутності прямо сформульованої заборони таке будівництво можливе.