Мы ВКонтакте

Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення

1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Коментар:

До ч. 1. Положення ч. 1 ст. 54 слід застосовувати з урахуванням обмежень на передачу земель історико-культурного призначення у приватну власність. Згідно із п. "в" ч. 3 ст. 83, п. "в" ч. 3 та п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗКУ, не можуть передаватися у приватну власність (із державної та комунальної) та комунальну власність (з державної) "землі під об'єктами … історико-культурного … призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом". "Інше" передбачене законом: відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", "землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв".

Таким чином, у приватній та комунальній власності не можуть перебувати землі, на яких розташовані пам'ятки археології (крім полів давніх битв).

Також слід пам'ятати, що відповідно до Закону України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" приватизація деяких пам'яток культурної спадщини заборонена, що означає і неможливість передачі у приватну власність відповідних земельних ділянок.

Частина земель історико-культурного призначення одночасно є землями природно-заповідного фонду, тому на них поширюються обмеження щодо приватизації таких земель (див. коментар до ч. 1 ст. 45 ЗКУ).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини" центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам'ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст. 120 ЗКУ (див. коментар), таке право поширюється також на відповідну земельну ділянку.

До ч. 2. Більш детальні правила щодо встановлення охоронних зон та їх правового режиму передбачені ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини". Окрім охоронних зон, встановлюються зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Усі ці зони охоплюються узагальнюючим поняттям "зони охорони пам'яток".

"Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини" (ч. 1 ст. 32 Закону).

На підставі положень ч. 1 ст. 32 Закону порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них повинен бути встановлений центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. На даний час цього не відбулося.

До ч. 3. Коментована частина у питанні визначення "порядку" (режиму) використання земель історико-культурного призначення відсилає до "закону". Таким законом, насамперед, є Закон України "Про охорону культурної спадщини", на виконання якого видана ціла низка підзаконних нормативно-правових актів. Також режим земель історико-культурного призначення визначають положення Закону України "Про охорону археологічної спадщини", "Про природно-заповідний фонд України", "Про поховання та похоронну справу", "Про музеї і музейну справу". Режим земель конкретних пам'яток визначається актами про їх оголошення, положеннями про них та відповідною проектною документацією.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення можна умовно поділити на кілька груп.

Насамперед, істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗКУ).

Більше того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 10 та ін. Закону України "Про охорону археологічної спадщини" передбачають необхідність отримання спеціальних дозволів для проведення певних видів робіт на цих землях (див. постанову КМУ "Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць" від 13.03.2002 N 318 та "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України" від 13.03.2002 N 316). Передбачений обов'язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної спадщини (ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; див. також постанову КМУ "Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини" від 28.12.2001 N 1768). Передбачений дозвільний порядок розміщення засобів зовнішньої реклами "на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду" (ч. 4 ст. 16 Закону України "Про рекламу").

Частина об'єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об'єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму земель природно-заповідного фонду (див. главу 7 ЗКУ та коментар до неї).

Встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст. ст. 13 - 15, 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об'єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 Закону України "Про музеї та музейну справу". Землевпорядні особливості визначення меж та організації територій земель історико-культурного призначення визначаються постановою КМУ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 N 1094.

Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об'єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (див. ч. 2 коментованої статті та коментар до неї). Законодавство також передбачає спеціальні положення про зонування території самих об'єктів історико-культурної спадщини - зокрема, музеїв. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про музеї та музейну справу", на території музею згідно з статутом музею може бути виділено заповідну, експозиційну, наукову, рекреаційну та господарську зони із особливими правовими режимами.

Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ) та заклади культури, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ) звільняються від оподаткування; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення не за функціональним призначенням встановлюються підвищені ставки оподаткування (п. 276.3 ст. 276 ПКУ).

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298 КК України передбачає склад злочину "Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини"; ст. 92 КУпАП - склад адміністративного правопорушення "Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини". Ст. ст. 44 - 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.