Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення

1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

2. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) виключено

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Коментар:

Обидві частини даної статті слугують визначенню земель лісогосподарського призначення, що робить доцільним їх одночасний, системний коментар.

Ч. 1 наводить визначення земель лісогосподарського призначення загального характеру, мало придатне для практичного застосування. Більш детальне, ніж у ч. 1 коментованої статті, визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України. За цим визначенням, "до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.".

Наведене визначення (як і визначення ч. 1 коментованої статті) "розпадається" на дві частини: до земель лісогосподарського призначення відносяться лісові та нелісові землі (ділянки).

Лісові землі (ділянки). Використане у визначенні ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України поняття "земельна лісова ділянка" розкривається у ст. 1 Лісового кодексу України: це "земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства".

У свою чергу, зміст поняття "лісовий фонд" (вжите у визначення земельної лісової ділянки) визначається у ст. 1 Лісового кодексу України як "усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них".

Легальне поняття лісу наведене у цій же ст. 1 Лісового кодексу України: це "тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.".

Виходячи лише із законодавчо закріпленого визначення лісу у ст. 1 Лісового кодексу України (див. вище), лісом слід було б вважати сади, парки, сквери, насадження на присадибних ділянках та інші види зелених насаджень, що у загальномовному розумінні лісом не вважаються. Природно, що поширення на такі насадження правового режиму лісу було б недоречним. Щоб уникнути невиправданого розширення розуміння лісу, закон конкретизує поняття лісу через характеристику лісового фонду. Ст. 4 Лісового кодексу України передбачає, що "до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара". До лісового фонду України, за цією нормою, не належать "зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів" та "окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках." Ці винятки продубльовані у ч. 2 коментованої статті. Правовий режим нелісових зелених насаджень та земельних ділянок під ними визначається Законом України "Про рослинний світ", Законом України "Про благоустрій населених пунктів", наказом Мінбуду України від 10.04.2006 N 105 "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України" та ін. нормативно-правовими актами.

Нелісові землі (ділянки). Склад нелісових земель визначений безпосередньо ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України: це землі, "зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.".

Узагальнене визначення земель лісогосподарського призначення. Підсумовуючи викладене, із положень чинного законодавства можна вивести таке визначення земель лісогосподарського призначення: "до земель лісогосподарського призначення належать (1) земельні ділянки природних комплексів, у яких поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище, площею не менше 0,1 га, крім зелених насаджень в межах населених пунктів, не віднесених в установленому порядку до лісів, та окремих дерев і груп дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, та (2) нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."

Станом на 01.01.2009 землі лісогосподарського призначення та ліси на інших категоріях земель займають 10,57 млн. га, або 17,5 % території країни158. Найбільше таких земель на Поліссі - майже 30 % і в Карпатах - 40 %, а в Степу їх лише 5 %, Лісостепу - 14 %. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21 - 22 %), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами.