Мы ВКонтакте

Стаття 77. Землі оборони

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

 

Коментар:

 

До ч. 1. Коментована норма визначає землі оборони через їх склад, при цьому виходячи фактично із суб'єктного складу відносин із використання земель (що, на наш погляд, не узгоджується із положеннями про поділ земель на категорії "за основним цільовим призначенням" ст. 19 ЗКУ). Положення коментованої норми продубльовані у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони".

Як зазначає О. М. Пащенко, користувачами земель оборони можуть бути "установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким силовим структурами, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Адміністрація Державної прикордонної служби, війська Цивільної оборони, а також правоохоронні органи"200. Такий висновок науковець робить на підставі положень ст. 12 Закону України "Про оборону України", згідно із ч. 1 якої "участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи." На думку вченого, з огляду на викладене, поняття "землі оборони" та "землі силових структур" потребують чіткого законодавчого визначення201.

На 01.01.2007 у користуванні силових структур України (Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Держдепартаменту України з питань виконання покарань) знаходилося 517,9 тис.га земель, з них лише на 1156 ділянок площею 237,8 тис. га (46 %) видано державні акти на право постійного користування.

Хоча закон прямо не відносить прикордонну смугу до земель оборони, поза сумнівом, землі в межах цієї смуги мають специфічний правовий режим, що має багато спільного із режимом земель оборони. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", "землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України." Ч. 2 ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що "прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення." На підставі ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" КМУ прийняв постанову від 27.07.98 N 1147 "Про прикордонний режим", якою передбачив порядок встановлення та режим прикордонної смуги.

Розміри окремих земельних ділянок зі складу земель оборони "визначаються згідно із потребами на підставі затв. в установленому порядку проектно-технічної документації" (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони").

До ч. 2. Особливістю правового режиму земель оборони є те, що вони можуть перебувати лише в державній та у комунальній (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення) власності (ч. 2 ст. 77, п. "в" ч. 4 ст. 84 ЗКУ). Закон України "Про використання земель оборони" передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2), проте також передбачає (ст. 4) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб: "військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування".

Ч. 2 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися КМУ. На сьогодні КМУ таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.97 N 483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України".

До ч. 3. Ч. 3 ст. 77 ЗКУ передбачене зовнішнє зонування земель оборони - створення навколо оборонних об'єктів захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. На жаль, спеціальний Закон України "Про використання земель оборони" (ч. ч. 3, 4 ст. 3) лише відтворив це положення, не конкретизувавши режиму відповідних зон та порядку їх встановлення.

До ч. 4. Законом, згаданим у коментованій нормі, покликаний був стати Закон України "Про використання земель оборони". Між тим, названий Закон хоча і прийнятий, але практично не має регулятивного значення, оскільки є механічними відтворенням положень коментованої ст. 77 ЗКУ та викладенням бланкетних норм.

Загалом, слід погодитися з О. М. Пащенком у тому, що правове регулювання правового режиму більшості різновидів земель оборони на сьогодні відсутнє, а Закон України "Про використання земель оборони" не відповідає своїй назві202. Даний факт слід оцінити особливо негативно, зважаючи на те, що ч. 5 ст. 20 ЗКУ відсилає саме до вказаного закону в частині визначення особливостей правового режиму земель оборони.