Мы ВКонтакте

Стаття 86. Спільна власність на землю

1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

2. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.

3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

4. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

 

Коментар:

 

До ч. 1. Право спільної власності прийнято визначати як "право двох або більше осіб на один об'єкт"255. Слід підкреслити, що право спільної власності передбачає саме поділ права на цілісний об'єкт, а не поділ об'єкта - тобто частку у праві, а не право на частку об'єкта. Саме тому некоректними є формулювання на зразок "право на 0,25 га без виділення в натурі", коли йдеться про 1/4 частку у праві власності на 1 га (що досить часто можна зустріти у державних актах про право власності на землю).

Щодо права спільної часткової власності див. ст. ст. 87 - 88 ЗКУ та коментарі до ст. ст. 87, 88.

Щодо права спільної сумісної власності див. ст. 89 ЗКУ та коментар до неї.

До відносин спільної власності на земельні ділянки в частині, не врегульованій земельним законодавством, застосовуються також положення ЦКУ (гл. 26 Кодексу "Право спільної власності").

До ч. 2. Коментована частина передбачає можливість виникнення права спільної власності між громадянами та юридичними особами, а ч. 3 цієї ж статті - між територіальними громадами. Разом із тим, видається, що з урахуванням положень ч. 4 ст. 13 Конституції України про рівність усіх суб'єктів права власності дане положення не можна тлумачити як таке, що забороняє існування спільної власності також за участю держави, або із суб'єктним складом, що одночасно включає громадян, юридичних осіб та територіальні громади та/або державу. Інша справа, що на сьогодні чинна форма державних актів на право власності на земельну ділянку (затв. постановою КМУ від 02.04.2002 N 449) не дозволяє належним чином оформити таке право. Втім, практика знаходить шляхи виходу із ситуації.

До ч. 3. Положення ч. 3 коментованої статті про суб'єктів, що розпоряджаються землями спільної власності територіальних громад (районні та обласні ради, а також Верховну Раду АРК, про що "мовчить" коментована норма), відтворені у ст. ст. 7, 8, 10 ЗКУ (див. коментарі до ст. 7, 8, 10).

В Україні є приклад розпорядження обласною радою землями, що були викуплені для суспільних потреб, як землями спільної власності територіальних громад (див. рішення Донецької обласної ради N 5/19-627 від 18.12.2008 "Про передачу земельних ділянок у постійне користування комунальному підприємству "Міжнародний аеропорт "Донецьк").

До ч. 4. Як вже зазначалося, існуюча форма державних актів на право власності на земельну ділянку (затв. постановою КМУ від 02.04.2002 N 449) не дозволяє належним чином оформити всі можливі різновиди права спільної власності на землю (зокрема, за участю держави та територіальних громад). Див. також ст. 126 ЗКУ та коментар до неї.