Мы ВКонтакте

Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту

1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Коментар:

До ч. 1. Визначення, наведене у коментованій частині, не узгоджується із іншими нормами чинного законодавства. Зокрема, воно не враховує, що сервітут може належати не лише "власнику або землекористувачу земельної ділянки", а й іншій конкретно визначеній особі - т. з. "особистий сервітут" (ч. 2 ст. 401 ЦКУ, ч. 1 ст. 100 ЗКУ).

Слід розрізняти поняття земельного сервітуту як встановленого договором або судом речового права, наслідком якого є обмеження прав власників (користувачів) інших ділянок, та законодавчо встановлені обмеження прав власників земельних ділянок в інтересах сусідів, що не породжують речового права інших осіб275 (див. главу 17 "Добросусідство" ЗКУ).

У частині, не врегульованій гл. 16 ЗКУ, земельні сервітутні відносини регулюються також положеннями цивільного законодавства, зокрема, ст. ст. 401 - 406 (гл. 32) ЦКУ. ЦКУ оперує формулюванням "право користування чужим майном (сервітут)" (ч. 1 ст. 401 ЦКУ), не розкриваючи визначення або ознак сервітуту.

Під "чужою" земельною ділянкою мається на увазі земельна ділянка, яка не належить на титулах власності чи користування особі, зацікавленій у встановленні земельного сервітуту.

Щодо платності або безоплатності земельного сервітуту див. ч. ч. 3, 4 ст. 101 ЗКУ та коментар до неї.

До ч. 2. Чинне законодавство не містить обмежень щодо граничного мінімального або максимального строку земельного сервітуту (див. також ч. 2 ст. 403 ЦКУ).

Формулювання коментованої статті є не зовсім коректним. Антонімом слова "постійний" є "тимчасовий", тоді як терміну "строковий" відповідає поняття "безстроковий". Тому замість "строковий" у коментованій нормі слід було вжити термін "тимчасовий".

До ч. 3. Положення коментованої частини слід сприймати з урахуванням того, що встановлення земельного сервітуту обмежує можливості власника володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Із самої природи земельного сервітуту випливає, що у випадку колізій сервітуту із правом власності або іншими правами на земельну ділянку (оренди, емфітевзису тощо) сервітут має безумовну перевагу. Проте коли земельний сервітут унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням, він може бути припинений (див. ч. 2 ст. 102 ЗКУ та коментар до неї).

До ч. 4. Коментованою частиною встановлено важливу засаду здійснення права сервітуту - у спосіб, що є "найменш обтяжливим для власника земельної ділянки". Наприклад, право проходу має здійснюватися таким чином, щоб завдавати найменшої шкоди насадженням, що розташовані на земельній ділянці, не перешкоджати господарській діяльності, що ведеться на земельній ділянці тощо.