Мы ВКонтакте

Стаття 99. Види права земельного сервітуту

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Коментар:

Коментована стаття передбачає невичерпний перелік видів земельних сервітутів. На наш погляд, даний перелік є приблизним і має виключно інформаційне значення.

Окремі науковці надають вживанню у п. "е" терміна "природної" [водойми] великого значення, заперечуючи можливість встановлення сервітутів у випадку із штучною водоймою276. Зважаючи, що перелік земельних сервітутів є відкритим, з таким підходом погодитися не можна.

У коментованій статті поділ сервітутів здійснено за характером та обсягом повноважень, що надаються уповноваженій особі. Разом із тим, можливі інші класифікації. Так, із ч. 1 ст. 100 ЗКУ, ч. 2 ст. 401 ЦКУ випливає поділ сервітутів на особисті (термін прямо передбачений законом), тобто встановлені на користь певної "конкретно визначеної" особи, та реальні (термін є доктринальним), тобто встановлені на користь власника певної земельної ділянки чи іншої нерухомості.

Питання про те, чи можна встановити земельний сервітут на користь власника певного нерухомого майна (не земельної ділянки) не як особистий, а як реальний сервітут (тобто сервітут, що буде належати будь-якому власнику цього майна - будівлі або споруди, трубопроводу тощо, а не конкретній особі, що є власником на даний момент) не дістало чіткого законодавчого вирішення. На наш погляд, виходячи із принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦКУ) та допустимості застосування аналогії при регулюванні цивільних відносин (ч. 1 ст. 8 ЦКУ), встановлення таких земельних сервітутів є можливим.

У римському цивільному праві існував також поділ сервітутів на т.з. сільські (шляхові, водні та інші) та міські. Поділ був пов'язаний не з територіальним розташуванням, а з цільовим призначенням, і на сьогодні втратив актуальність. В теорії існує також класифікація, відповідно до якої сервітути поділяються на позитивні (полягають у праві вчиняти певні дії щодо ділянки) та негативні (полягають у забороні певних дій щодо чужої ділянки). Через умовний характер такого поділу видається вірним те, що закон уникає його закріплення.