1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Коментар:

Загальна характеристика. Правила добросусідства, у т. ч. закріплені у коментованій статті, стосуються "сусідніх" землевласників та землекористувачів (не лише суміжних), тобто всіх, чия діяльність може справити негативний вплив на інші земельні ділянки.

Для регулювання сусідських відносин важливе значення мають загальні положення ст. 13 ЦКУ щодо меж здійснення цивільних прав. Зокрема, "не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах" (т. з. "шикана"). Проявом дії цього правила у сусідських відносинах може бути, наприклад, заборона зведення споруд, що зводяться власником земельної ділянки з єдиною метою дошкулити сусідам (заборона на такі споруди - "Neidbau" - була прямо передбачена, наприклад, будівельними статутами та міськими правами деяких міст Німеччини)285.

До ч. 1. Положення коментованої частини мають, на жаль, характер заклику, а не формально-юридичного припису. Звичайно, повністю формалізувати відносини сусідства неможливо, проте термін "найменші незручності" є вочевидь непридатним для регулювання цих відносин. "Найменші незручності" будуть завдаватися лише тоді, коли земельна ділянка не буде використовуватися взагалі.

Тому буквально тлумачити коментовану норму вважаємо неможливим. На нашу думку, у коментованій частині йдеться про неможливість використання особою свого права на шкоду іншим особам. Відповідно до ст. 13 ЦКУ при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні своїх прав особа повинна також додержуватися моральних засад суспільства.

На наш погляд, з урахуванням історичного та зарубіжного досвіду при формулюванні законодавчих положень про правила добросусідства доцільно встановити загальне правило, за яким землевласник зобов'язаний використовувати свою власність "розумно"; якщо власність використовується незаконно або "нерозумно" - власник несе відповідальність за шкоду, заподіяну іншим. На противагу, власник зобов'язаний вживати заходів, щоб уникнути шкоди від "розумних" дій сусідів (наприклад, будівництво житла із відповідною інфраструктурою збільшило стікання води; власник нижче за течією зобов'язаний вжити розумних заходів для уникнення заподіяння йому шкоди). Між тим, хоча такі правила не закріплені прямо, вони з необхідністю випливають із загальних принципів права.

Таким чином, неприпустимим є таке здійснення прав власників земельних ділянок чи землекористувачів, яке створює сусіду незручності всупереч певним існуючим правилам або понад межі від звичайного сусідства.

Особливості деяких видів використання земельних ділянок з огляду на можливий негативний вплив визначені нормативно. Так, ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень" передбачає мінімальні допустимі відстані від дерев та чагарників до меж земельної ділянки, будівель та споруд в сільській місцевості. Наприклад, від зовнішніх стін будівель та споруд, меж сусідніх ділянок дерева повинні висаджуватись не ближче 5 м, чагарники - 1.5 м. Наведені нормативи стосуються дерев з діаметром крони не більше 5 м і повинні бути відповідно збільшені для дерев з кроною більшого діаметру, при цьому дерева не повинні заважати проїзду і роботі пожежних автомобілів (п. 4.13). Зазначені ДБН містять й інші положення у вказаній частині.

Так, суд правильно задовольнив позов про прибирання гаражу, що хоча і побудований на ділянці відповідача, але впритул до межі земельної ділянки позивача. Таке розміщення порушує правила ДБН 360-92**286. Аналогічно, було задоволено позов про зобов'язання відповідача знести погосподарську споруду, яка знаходилася за 0,9 м від межі (замість 1 м, визначеного п. 3.25 ДБН 360-92**), а також ближче від 5,85 м від будівлі позивачки (протипожежний розрив згідно із додатком 3.1 ДБН 360-92)287.

Цілком можливий і такий неприпустимий вплив, що прямо не суперечить якимось нормам. В такому випадку суду слід керуватися оціночним критеріям "меж незручностей від звичайного сусідства".

До ч. 2. Коментована частина доповнює оціночні критерії для визначення забороненого впливу на суміжні ділянки, визначені у ч. 1 даної статті. Забороняється такий вплив, що, хоча за інших умов був би правомірним, у конкретних умовах призводить до неможливості використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Прикладами такого впливу можуть бути викиди у навколишнє середовище промислового підприємства. Хоча підприємство може мати всі необхідні дозволи на викиди, якщо вони призводять до неможливості використання прилеглих земель сільськогосподарського призначення, відповідна діяльність має бути в силу коментованої норми заборонена.

До ч. 3. Однією з невід'ємних і істотних ознак земельної ділянки є її нерухомість або незмінність місця розташування. З цим можуть бути пов'язані певні незручності у її використанні. Для розв'язання такої проблеми законодавець встановив обов'язок власників та користувачів земельних ділянок співпрацювати при запровадженні заходів, які не завжди можуть бути реалізовані одним власником, землекористувачем самостійно (раціональна організація меж та площі земельних ділянок, проведення сівозмін, зберігання спільних межових знаків тощо).

Цей обов'язок продубльовано і у ст. ст. 91, 96 ЗКУ.

Разом із тим, не можна не відзначити низький ступінь формалізації обов'язку, що значно утруднює примушення до його виконання. Передбачений обов'язок щодо "сприяння обміну" взагалі не може розумітися буквально, оскільки за такого розуміння він порушуватиме загальні засади здійснення права власності та принцип добровільного розпорядження об'єктами такого права.