Мы ВКонтакте

Стаття 116. Підстави набуття права на землю

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Коментар:

До ч. 1. Коментована норма містить загальне правило щодо підстав набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності "громадянами" (а в деяких випадках - і іншими фізичними особами) та юридичними особами.

Підставою для набуття зазначених прав є прийняття рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи державними органами приватизації. Компетенція цих органів поширюється на розпорядження земельними ділянками відповідно до правил, викладених у нормах глав 2 та 3 розд. I ЗКУ (див. коментар до глав 2, 3). Такі рішення у коментованій нормі помилково протиставляються результатам аукціону - адже при набутті права за результатами аукціону це також відбувається за умови прийняття відповідним органом рішення про продаж (надання в користування) земельної ділянки (див. гл. 21 Кодексу).

Варто зауважити, що надання у власність та користування земельних ділянок підпорядковується правилам п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ.

Окремо можна виділити повноваження державних органів приватизації, які відповідно до ст. 17-1 ЗКУ наділені повноваженнями щодо продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації. Якщо об'єкт підлягає приватизації, то його розташування відносно меж населених пунктів значення не має - розпорядження земельною ділянкою, на якій він знаходиться, покладено на державні органи приватизації.

Щодо розпорядження земельними ділянками державними органами приватизації див. ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ та коментар до ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ.

Звичайною для ЗКУ є помилка у вживанні та змістовному навантаженні поняття "громадяни", адже особи без громадянства та іноземці також можуть в межах, передбачених законом (див. ст. 81 ЗКУ та коментар до неї), набувати земельні ділянки у власність та майже без обмежень - у користування на певних правових титулах.

До ч. 2. Набуття прав на землю, котрі є різновидом земельних прав фізичних та юридичних осіб, здійснюється на правових титулах власності та користування (кількох видів). До останнього віднесені: право постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, сервітуту (ст. ст. 92, 93, 98 - 1021 ЗКУ). Також можливе набуття непоіменованих зобов'язальних прав на земельні ділянки (ст. 97 ЗКУ, ст. 8 Закону України "Про державно-приватне партнерство" та ін.).

До ч. 3. Частина третя ст. 116 ЗКУ розкриває зміст різновидів безоплатної передачі земельних ділянок громадянам як форми переходу права власності.

До таких різновидів відносяться: приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 ЗКУ.

Поняття приватизації земельних ділянок. Таке явище, як приватизація земельних ділянок, займає дуже важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні приватизація земель розпочалася із прийняттям Закону України "Про форми власності на землю" та нової редакції (від 13.03.92) ЗКУ 1990 р. і триває досі. Законодавство не пішло шляхом приватизації на основі земельних бонів (такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою Постановою ВРУ 31.10.91), натомість, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам.

Ні в законодавстві, ні у правовій доктрині остаточно не усталилося єдиного розуміння (не кажучи вже про поняття) приватизації земельних ділянок. Попри численність підходів, їх узагальнено можна поділити на два: широкий та вузький.

Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", який відносить до об'єктів приватизації "земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації" (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені норми ст. 4 та ін. Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" (який також передбачає приватизацію земельних ділянок). Широке розуміння приватизації використовують у своїх працях, зокрема, В. В. Носік, П. Ф. Кулинич297 та ін. науковці).

За вузького підходу приватизації вона розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (саме в такому розумінні приватизація, на наш погляд, розглядається у коментованій статті).

Варіантом ще більш вузького розуміння приватизації є підхід, висловлений П. Ф. Кулиничем, який в одній з робіт розглядав як приватизацію лише безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок, раніше наданих в користування громадян298 (п. "а" ч. 3).

До пункту "а". Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, відбувається на підставі документів, що посвідчують правомірність (або просто факт) користування нею, за процедурою, встановленою ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

Щодо процедури приватизації та проблеми граничних розмірів земельних ділянок, що приватизуються відповідно до коментованого пункту, див. коментар до ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

До пункту "б". Одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій відбувається за правилами, встановленими ст. 25 ЗКУ, а також ч. ч. 3 - 5 ст. 118 ЗКУ.

До пункту "в". Одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації передбачає т. зв. повну процедуру приватизації, що на відміну від інших процедур включає формування земельної ділянки як об'єкта права. Норми безкоштовної приватизації визначені у ст. 121 ЗКУ і стосуються конкретного цільового призначення земельної ділянки. Відтак, за даною процедурою, особа може приватизувати земельну ділянку лише того цільового призначення, котре передбачене у ст. 121 ЗКУ. Детальніше щодо процедури див. коментар до ч. ч. 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 118, 121 ЗКУ.

До ч. 4. Приватизація земельної ділянки можлива лише один раз по кожному виду цільового використання, передбаченого ст. 121 ЗКУ.

Одноразовість приватизації означає і те, що особа, котра скористалась своїм правом і приватизувала земельну ділянку меншої від граничної, передбаченої ст. 121 ЗКУ, площі, не може приватизувати земельну ділянку цього цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає "різницю" між гранично можливою та раніше приватизованою.

У правозастосовчій діяльності постає питання: як співвідносити "одноразовість" приватизації, передбачену ч. 4 ст. 116 ЗКУ, із фактом приватизації земельних ділянок відповідно до попереднього ЗКУ? Законодавство обходить дане питання стороною, що дає підстави вважати можливою повторну безоплатну приватизацію. Спеціальні правила встановлені законодавчо лише відносно земельних ділянок для ведення ОСГ: ч. 6 ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлює, що "громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗКУ для ведення особистого селянського господарства".

До ч. 5. За загальним правилом, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу). Звичайно, природа деяких титулів землекористування дозволяє винятки із цього правила: без викупу земельні ділянки можуть надаватися на праві емфітевзису та суперфіцію (ст. 1021 ЗКУ), без викупу та вилучення - на праві земельного сервітуту (ст. 98 ЗКУ), для проведення розвідувальних робіт (ст. 97 ЗКУ). Не проводиться викуп та вилучення земельних ділянок при наданні лісів у тимчасове користування (ст. 18 Лісового кодексу України).

Необхідно мати на увазі, що земельні ділянки, надані в користування, можуть бути вилучені, а ті, що надані у власність, можуть бути тільки викуплені у їх власників. Щодо порядку вилучення та викупу земельних ділянок див. коментар до ст. 146, 147, 149, 150, 151 ЗКУ.

Земельні ділянки, що знаходяться у державній власності і можуть бути надані у власність за визначеними коментованою статтею процедурами, можуть перебувати у запасі (див. коментар до ст. 19 ЗКУ). У цьому випадку вилучення або викуп не проводяться. Землі запасу були сформовані головним чином в період формування територій сільських, селищних та міських рад (до 10 % земель були передані у запас). У запасі також можуть перебувати землі резервного фонду, що були сформовані під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р. - до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь на території відповідних рад). Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га, загальна площа земель запасу на 01.01.2006 становила 9,0 млн. га.