Мы ВКонтакте

Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності

1. Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

3. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Коментар:

До ч. 1. Коментовану норму слід розглядати в сукупності із ст. 140 ЗКУ, яка у п. "е" передбачає можливість припинення права власності на земельну ділянку не у всіх випадках, коли суб'єкт (іноземний громадянин або юридична особа, особа без громадянства, спільне підприємство) не може мати її у власності, а лише у випадку невиконання обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ. Отже, диспозиція статті поширюється лише на випадки, передбачені згаданими нормами. Право власності на підставі коментованої статті не може бути припинене у випадках, коли, наприклад, громадянин України, що має у власності земельну ділянку, згодом змінить громадянство тощо.

Виконання передбаченого коментованою нормою обов'язку наштовхується на ряд колізій Земельного кодексу (див., зокрема, коментар до ч. 4 ст. 81 ЗКУ).

До ч. 2. Примусовий продаж земельної ділянки за рішенням суду має відбуватись на земельних торгах (ст. 139 ЗКУ). На наш погляд, ініціювати розгляд справи у суді має право прокурор, що може подати позов до суду в інтересах держави, які є порушеними невиконанням особою вимог ч. 1 коментованої статті. Втім, з урахуванням положень ст. 41 Конституції України, яка вимагає здійснювати примусове відчуження "як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості", на даний час ст. 145 ЗКУ може бути реалізована виключно за умови попереднього повного відшкодування вартості ділянки іноземному громадянину (і то, лишається сумнів у тому, чи відчуження відбудеться "з мотивів суспільної необхідності" та в "порядку, встановленому законом").

У цьому відношенні показовий такий приклад. Заочним рішенням суду327 було "припинено право власності" (хоча і в позовних вимогах, і в мотивувальній частині рішення йдеться про "припинення права власності та його відчуження") іноземного громадянина, що успадкував земельну ділянку сільськогосподарського призначення(земельний пай) і протягом року не відчужив її. Видається, що суд припустився грубої помилки, оскільки його рішення по суті є рішенням про конфіскацію, прийнятим без достатні правових підстав.

До ч. 3. Дана норма містить алогічне твердження, за яким "особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду". Очевидно, мова йде про особу, до якої в силу закону мало б перейти право на земельну ділянку, якби не заборони ст. ст. 81, 82 ЗКУ (наприклад, у випадку застосування ст. 120 ЗКУ при продажу іноземцеві будівлі на землях для ведення фермерського господарства). Така особа отримує право набути земельну ділянку в оренду.

На наш погляд, таке право передбачає дещо більше, ніж право на отримання земельної ділянки в оренду, яке має будь-який інший суб'єкт. У випадку, передбаченому даною статтею, при відсутності згоди із власником земельної ділянки з істотних умов договору оренди закон, як видається, дозволяє вимагати спонукання до укладення договору оренди в судовому порядку. При іншому тлумаченні коментованої норми слід визнати, що вона позбавлена будь-якого правового навантаження.

В разі згоди сторін укладення договору оренди відбувається за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про оренду землі".