Мы ВКонтакте

Стаття 198. Кадастрові зйомки

1. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

2. Кадастрова зйомка включає:

а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

ґ) виготовлення кадастрового плану.

Коментар:

До ч. 1. Норма ч. 1 ст. 198 ЗКУ визначає, що кадастрові зйомки - це "комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок". Разом із тим, у ст. 1 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" кадастрові зйомки визначаються дещо інакше - як "комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема, меж землеволодінь, землекористувачів з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для різних кадастрів". Як видається, суперечності між цими визначеннями немає, проте саму наявність різних визначень одного й того самого поняття у законодавстві слід оцінити негативно. Сумнівною є і сама доцільність вміщення легального визначення даного поняття - достатньо було врегулювати зміст відповідних відносин, щоб окреслити розуміння, в якому поняття вживається.

Визначення меж відбувається у випадку, коли таких меж не існувало, тоді як їх відновлення відбувається у випадку повної або часткової втрати на місцевості меж земельних ділянок (межових знаків). Необхідність виконання кадастрових зйомок існує також у випадках, коли земельна ділянка надавалася згідно із чинним раніше законодавством без належного встановлення меж і навіть без складання відповідних планів (див. коментар до ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ).

Відновлення меж земельних ділянок може виконуватися або як самостійний вид робіт, або як частина робіт під час встановлення меж. При цьому межі земельної ділянки мають бути закріплені на місцевості новими межовими знаками встановленого зразка замість втрачених або пошкоджених межових знаків. Детально дана процедура врегульована Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376.

Встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка є відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій" межуванням земель. Таким чином, законодавець допускає "подвійну прописку" окремих складових кадастрових зйомок серед земельно-кадастрових і землевпорядних робіт.

Виготовлення кадастрових планів регламентується Порядком складення та затвердження індексних кадастрових карт (планів) і кадастрових планів земельних ділянок, вимогами до їх оформлення, затв. постановою КМУ від 08.12.2010 N 1117.

Технічні аспекти проведення кадастрових зйомок визначаються постановою КМУ "Про Порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок" від 13.07.98 N 1075, наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ "Про затвердження Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)" від 09.04.98 N 56, Тимчасовими методичними вказівками щодо складання кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель, затв. Держкомземом 04.08.99 (мають рекомендаційний характер), Положенням про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему N 85 від 26.08.97, ДСТУ 2393-94 "Геодезія. Терміни та визначення".

До ч. 2, пункт "а". Засади встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються ст. 55 Закону України "Про землеустрій", наказом Держкомзему N 43 від 04.05.99 "Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі", Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376.

Геодезичне встановлення меж земельної ділянки передбачає перенесення в натуру (на місцевість) меж за наявними планово-картографічними матеріалами. Як правило - це матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (див. коментар до п. "д" ст. 184 ЗКУ) або документації щодо виготовлення правоустановчих документів на земельні ділянки (зокрема, кадастрові плани - див. ст. 56 Закону України "Про землеустрій").

Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка (детальніше див. Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376).

Перенесення в натуру (на місцевість), а так само відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки. Встановлені межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям (п. 2.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, п. 3.15 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376).

Через технічні помилки, допущені при встановленні меж, виникає значна кількість спорів437. При цьому позовні вимоги формулюються як "визнати частково недійсним Державний акт ... в частині загальної площі ..., що зазначена у державному акті .... Загальну площу земельної ділянки ... вважати ..."438, "визнати частково нечинним" державний акт, "видати новий державний акт", суд приймає рішення "визнати дійсним розмір ..."439, "зобов'язати сільську раду внести зміни до держакта"440 тощо. Як видається, описані вище позовні вимоги законом не охоплюються передбаченими законом способами захисту, тому судам слід відмовляти в порушенні провадження за ними, а помилково порушені провадження закривати. Допущення помилок при встановленні меж може бути підставою для захисту порушеного права шляхом визнання права на земельну ділянку в певних межах (на наш погляд, не шляхом визнання недійсним державного акта, а шляхом визнання права на земельну ділянку у певних межах).

До пункту "б". Погодження меж із суміжними власниками та землекористувачами здійснюється при проведенні кадастрових зйомок, зазвичай для відновлення меж земельних ділянок, що вже перебувають у користуванні особи. Такі зйомки проводяться найчастіше в процесі підготовки матеріалів для приватизації або передачі в оренду відповідної земельної ділянки (див. ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ та коментар до них, а також коментар до ст. 93 ЗКУ).

Необхідність проведення кадастрових зйомок обумовлюється тим, що згідно із чинним раніше (до початку 90-х років минулого сторіччя) законодавством правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою в більшості випадків не містили опису точних її меж. Тому на сьогоднішній момент нерідко виникає ситуація, коли у користувача право користування земельною ділянкою є, проте встановити межі земельної ділянки відповідно до правоустановчих документів неможливо. Саме для встановлення меж і проводяться кадастрові зйомки, результати яких оформлюються т. з. технічним звітом.

Порядок погодження меж при проведенні кадастрових зйомок законодавчо не визначений. Нерідко трапляються випадки, коли суміжні землевласники та землекористувачі відмовляються погоджувати межі або ухиляються від цього. У таких випадках існує практика звернення зацікавленої особи з позовом до суміжного землевласника або землекористувача про зобов'язання погодити межі. Суди зазвичай задовольняють відповідні позови, виходячи із того, що необхідно захистити право землекористування суб'єкта, який вимагає погодити межі його земельної ділянки. Цьому праву кореспондує обов'язок суміжного землевласника (землекористувача), передбачений ст. 106 ЗКУ.

Втім, одноманітна судова практика з даної категорії справ відсутня. Наприклад Апеляційний суд Запорізької обл. відзначає441, що у судів виникали труднощі при вирішенні відповідних позовів, формулювання яких різняться, включаючи вимоги "про визнання межі погодженою", "про зобов'язання погодити межу"442, "дозволити ... сільській раді затвердити матеріали інвентаризації"443 тощо.

На наш погляд, погодження меж є виключно допоміжною (причому, як ми вважаємо, дуже малоефективною) стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗКУ лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього, як ми думаємо, зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акту погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. На наш погляд, погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Слід визнати правильною практику тих судів, які вважали, що, наприклад, рішення про приватизацію земельної ділянки буде законним і у разі відсутності підпису про погодження меж когось із суміжних землевласників чи землекористувачів444.

Таким чином, підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. З огляду на це, слід вважати, що спір про право у випадку не підписання акту погодження меж відсутній, позовні вимоги з цього приводу судами розглядатися не повинні.

До пункту "в". Відновлення меж земельних ділянок здійснюється за процедурою, передбаченою для їх встановлення (відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 N 43, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376).

До пункту "г". Дана процедура регламентується Тимчасовими методичними вказівками по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель, затв. Держкомземом 04.08.99.

Кадастровий план обмежень і обтяжень є окремою частиною чергового кадастрового плану та використовується при розмежуванні земель державної і комунальної власності, підготовці технічної документації, що посвідчує право власності на землю і у разі внесення доповнень у раніше видані правоустановчі документи на землю, проведенні грошової оцінки землі, здійсненні контролю за дотриманням землекористувачами встановленого режиму використання земель, проведенні робіт по землеустрою, розробці містобудівної документації (п. 1 згаданих вище вказівок).

До пункту "ґ". Поняття "кадастровий план земельної ділянки" згадується у ст. 56 Закону України "Про землеустрій" серед технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Кадастровий план земельної ділянки (далі - кадастровий план) - "складова частина Поземельної книги, графічний документ, що відображає межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів, лінійні проміри між точками по межі земельної ділянки, місце розташування земельної ділянки, розміщення об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, та складається з використанням даних державного земельного кадастру" (наказ Держкомзему "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель" від 02.07.2003 N 174).

Земельне законодавство також оперує терміном "черговий кадастровий план", під яким розуміється "... графічне зображення земельних ділянок, розташованих у межах кадастрових зон і кварталів, адміністративно-територіальних утворень (село, селище, місто, район) із зазначенням номерів кадастрових зон і кварталів, їх меж, розмірів і кадастрових номерів земельних ділянок, меж земельних угідь, земельних сервітутів, територіальних зон" (див. Тимчасовий порядок присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затв. постановою КМУ від 18.08.2010 N 749).