Методичні рекомендації - Відшкодування моральної шкоди

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Л И С Т

13.05.2004 N 35-13/797

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади (за списком)

Методичні рекомендації

Направляються для використання в роботі юридичних служб методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди".

Додаток: на 10 аркушах.

Заступник Міністра Л.М.Горбунова

Додаток

Відшкодування моральної шкоди

1. Загальні положення

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку
прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини ( 995_015 ) закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права ( 995_042 ) проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Ці ідеї відображені й у Конституції України ( 254к/96-ВР), згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема
права людини на компенсацію моральної шкоди.

Законом України від 06.05.93 р. N 3188-XII ( 3188-12) "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України,
що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" передбачено новий спосіб захисту цивільних
особистих прав - це компенсація моральної шкоди.

Новий ЦК України ( 435-15) не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут
компенсації моральної шкоди новими нормами.

Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян - ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають: Закон України від 12.05.91 р. N 1023-XII ( 1023-12) "Про захист прав
споживачів", Закон України від 02.10.92 р. N 2657-XII ( 2657-12) "Про інформацію", Закон України від 21.12.93 р. N 3759-XII
( 3759-12 ) "Про телебачення і радіомовлення", Закон України від 23.12.93 р. N 3792-XII ( 3792-12) "Про авторське право і суміжні
права" та інші.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї
чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з
приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням
комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

2. Підвідомчість та підсудність справ

2.1. Відповідно до ст. 24 ЦПК України ( 1501-06) спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо
хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).

Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги
взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесене до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди).

2.2. Підсудність справ даної категорії визначається за правилами ст. 125 ЦПК України ( 1502-06 ), тобто за місцем
знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України від 12.05.91 р. N 1023-XII ( 1023-12) "Про захист прав споживачів" споживачі за
своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.

3. Позовна давність, позовна заява

3.1. Можливість захисту прав у примусовому порядку обмежується позовною давністю - строком, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 268 ЦК України ( 435-15) на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється.

Але винятком з цього правила є правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди:

- заподіяної поширенням недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації - застосовується строк позовної
давності в один рік (ст. 258 ЦК України ( 435-15). У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у
засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

- заподіяної працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя - застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП ( 322-08).

3.2. Позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 137 ЦПК України ( 1502-06) та ст. 54 ГПК України ( 1798-12). У позовній
заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній
формі.

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо
кожного з них.

4. Державне мито

4.1. Позовні заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди оплачуються державним митом.

Так, відповідно до підпункту "ж" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 ( 7-93 ) "Про державне мито" державне мито сплачується у таких розмірах:

- із позовних заяв немайнового 1 неоподатковуваний характеру мінімум доходів громадян

- із позовних заяв про відшкодування 1 відсоток ціни позову, моральної (немайнової) шкоди з ціною але не менше 1 позову до 100 неоподатковуваних неоподатковуваного мінімумів доходів громадян мінімуму доходів громадян

- із позовних заяв про відшкодування 5 відсотків ціни позову моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

- із позовних заяв про відшкодування 10 відсотків ціни позову моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

4.2. Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за
ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. N 15 ( z0050-93) "Про порядок обчислення та справляння державного мита").

5. Підстави відповідальності

5.1. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

5.2. За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України ( 435-15) та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна
шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

5.3. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

6. Розмір шкоди

6.1. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

6.2. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь
зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром),
покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

6.3. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

6.4. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу
душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним
стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

7. Деякі особливості відшкодування моральної шкоди

7.1. За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе
організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130,
132-134 КЗпП ( 322-08 ), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України "Про
телебачення і радіомовлення" ( 3759-12).

7.2. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного
звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

7.3. Стаття 1168 ЦК України ( 435-15 ) передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам),
дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

7.4. Відповідно до ст. 56 Конституції України ( 254к/96-ВР) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів
місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Питання відшкодування шкоди врегульовано ст. ст. 1173-1175 ЦК України ( 435-15).

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та посадових і службових осіб.

     7.5. Законом    України   від   01.12.94   р.   N   266/94-ВР ( 266/94-ВР ) "Про   порядок   відшкодування   шкоди,   завданої
громадянинові   незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (із змінами   і   доповненнями)
передбачено,    що    відшкодуванню    підлягає   шкода,   завдана громадянинові внаслідок:

- незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою,
незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

- незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного
накладення штрафу;

- незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України "Про оперативно-розшукову
діяльність" ( 2135-12 ), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12) та іншими актами
законодавства.

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі
обвинуваченого у вчиненні злочину;

- відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з вищезазначених підстав;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і
суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відповідно до статті 1176 ЦК України ( 435-15 ) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,
незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі,
відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

7.6. Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 та 1167 ЦК
України ( 435-15 ), інших законодавчих актів (ст. 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12), ст. 52 Закону України "Про
авторське право і суміжні права" ( 3792-12), ст. 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-ВР).

За змістом частини другої статті 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12) у справах за позовами органів державної
влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірної інформації не підлягають задоволенню судом вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду.

Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам (ст. 49 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12).

7.7. Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації
(фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Оскільки
без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.

Позов, поданий до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляду загальним судом (п. 1 ч. 1 ст. 24 ЦПК України
( 1501-06).

Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви.

7.8. Орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42
Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12) і ст. 48 Закону України "Про телебачення і
радіомовлення" ( 3759-12).

Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують
честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

- ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

- вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або
усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію" ( 2657-12);

- вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

- вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

- в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом
незаконним шляхом.

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних,
що не відповідають дійсності, у випадках:

- якщо ці дані містились у офіційних повідомленнях;

- якщо їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян;

- якщо вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів, а також офіційних виступів посадових осіб державних
органів;

- якщо вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

7.9. За змістом статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) висловлення оціночних суджень, визначення яких
наведено у цій нормі, не тягне за собою відповідальності, у тому числі й у вигляді відшкодування моральної шкоди. За цією ж нормою особа звільняється від такої відповідальності і за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо господарським судом буде встановлено, що ця інформація є суспільно значимою, тобто такою, яка підпадає під ознаки частини дев'ятої статті 30 Закону України "Про інформацію".

Управління координації правової роботи та правової освіти