Мы ВКонтакте

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів 23 грудня 1993 року N 3781-XII


З А К О Н   У К Р А Ї Н И
 

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів
 

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 11, ст.50 )
  ( Вводиться в дію Постановою ВР N 3925-XII ( 3925-12 ) від 04.02.94, ВВР, 1994, N 18, ст.104 )
  { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст.35 N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236

    N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233

    N 1518-IV ( 1518-15 ) від 19.02.2004, ВВР, 2004, N 22, ст.314

    N 2600-IV ( 2600-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 25, ст.335

    N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.116

    N 1254-VI  ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511

    N 3610-VI  ( 3610-17 ) від 07.07.2011, ВВР, 2012, N  7, ст.53 }  

 

Р о з д і л I
 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 

     Стаття 1. Завдання Закону
 

     Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.
 

     Стаття 2. Основні поняття
 

     У цьому Законі вживаються такі поняття:

     1. Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. { Пункт 1 частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

     Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у: { Абзац другий пункту 1 статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002, N 1518-IV ( 1518-15 ) від 19.02.2004, N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005, N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

     а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;

     б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

     в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; ( Підпункт "в" пункту 1 статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 )

     г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;

     д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

     е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

     є) нагляді і контролі за виконанням законів.
 

     2. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захисту, - це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав.
 

     Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів щодо заходів державного захисту
 

     Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право:

     а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

     б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов'язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

     в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

     г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

     Життя і здоров'я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.
 

     Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів
 

     Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів є Конституція України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, Кримінальний ( 2001-05, 2002-05 ) та Кримінально-процесуальний кодекси України ( 1001-05,1002-05, 1003-05 ), Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України ( 92-15 ), закони України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про міліцію" ( 565-12 ), "Про Службу безпеки України" ( 2229-12 ), "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ), "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України", "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" ( 2713-15 ) та інші акти законодавства України.

{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

 

Р о з д і л II
 

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ
 

Стаття 5. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки
 

     Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:

     а) особиста охорона, охорона житла і майна;

     б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

     в) встановлення телефону за місцем проживання;

     г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

     д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

     е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

     є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.
 

     Стаття 6. Особиста охорона, охорона житла і майна
 

     1. В разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації, замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ).

     2. Порядок реалізації заходів безпеки, передбачених частиною першою цієї статті, і питання поновлення прав осіб, взятих під захист, регулюються спеціальними нормативними актами.
 

     Стаття 7. Видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку
 

     Залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я працівнику суду або правоохоронного органу та його близьким родичам з дотриманням вимог чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.
 

     Стаття 8. Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів
 

     В разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може застосовуватися звукозапис.
 

     Стаття 9. Тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку
 

     У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою тимчасово розміщені у місцях, що гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту населення України.
 

     Стаття 10. Забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист
 

     За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами.

     В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством.
 

     Стаття 11. Переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності і переселення в інше місце проживання
 

     За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.

     Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист.

     При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.
 

     Стаття 12. Порядок здійснення заходів безпеки
 

     Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
 

     Стаття 13. Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
 

     1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

     2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути:

     а) заява працівника або його близького родича;

     б) звернення керівника відповідного державного органу;

     в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

 

Р о з д і л III
 

ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БЕЗПЕКУ, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ
 

Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
 

     Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають:

     а) керівники органів внутрішніх справ - щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів, персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та їх близьких родичів; { Пункт "а" статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

     б) керівники органів служби безпеки - щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів;

     в) керівники прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів;

     г) голова суду - щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх близьких родичів;

     д) керівники органів охорони державного кордону України - щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів;

     е) керівники розвідувальних органів України - щодо захисту співробітників цих органів та їх близьких родичів; ( Статтю 14 доповнено підпунктом "е" згідно із Законом N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002; в редакції Закону N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 )

     є) керівники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - щодо захисту військовослужбовців і працівників цієї служби та їх близьких родичів. ( Статтю 14 доповнено пунктом "є" згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )
 

     Стаття 15. Органи, які здійснюють заходи забезпечення безпеки
 

     1. Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається:

     а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони - на органи служби безпеки;

     б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на органи охорони державного кордону України;

     в) щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів - на відповідні розвідувальні органи України; ( Частину першу статті 15 доповнено підпунктом "в" згідно із Законом N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002; в редакції Закону N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 )

     г) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього Закону, - на органи внутрішніх справ;

     ґ) щодо військовослужбовців і працівників Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - на органи управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. ( Частину першу статті 15 доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

     З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи.

     2. Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, зазначеними у статті 6 цього Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих осіб на військовій службі.

     Для захисту військовослужбовців командири військових частин (підрозділів) вживають таких заходів:

     а) відрядження до іншої військової частини або військової установи;

     б) переведення на нове місце служби.
 

     Стаття 16. Порядок прийняття рішення про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки
 

     Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

     У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) про злочин за підслідністю чи підсудністю.
 

     Стаття 17. Обов'язок щодо виконання рішень про забезпечення безпеки осіб, взятих під захист
 

     Рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.
 

     Стаття 18. Права та обов'язки органів, які забезпечують безпеку осіб, взятих під захист
 

     1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:

     а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, взятих під захист;

     б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосування додаткових заходів;

     в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

     2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

     а) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності - змінювати і доповнювати ці заходи;

     б) вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

     в) звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про вирішення питання щодо їх застосування стосовно осіб, взятих під захист, в процесі виконання ними своїх службових обов'язків, або про скасування здійснюваних заходів.

     3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

     а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, щодо осіб, зазначених у статті 2 цього Закону;

     б) забезпечувати захист життя, здоров'я, гідності, житла та майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози;

     в) своєчасно повідомляти підзахисних осіб про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

     4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності та ставитися з повагою до прав і свобод громадян.

     Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.
 

     Стаття 19. Права та обов'язки осіб, взятих під захист
 

     1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних заходів безпеки, має право:

     а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

     б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-небудь із здійснюваних заходів;

     в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують її безпеку.

     2. Особа, взята під захист, зобов'язана:

     а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку;

     б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо неї;

     в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;

     г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення свого захисту і виконання покладених на неї законом обов'язків.
 

     Стаття 20. Скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки
 

     Підставою для скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:

     а) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки;

     б) усунення небезпеки;

     в) заява особи, щодо якої застосовано заходи забезпечення безпеки;

     г) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасування.

     За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки уповноваженою посадовою особою органу, зазначеного у статті 14 цього Закону, виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється особа, взята під захист. Зазначена постанова може бути оскаржена зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку. Така скарга повинна бути розглянута терміново. Про прийняте рішення ця особа повідомляється протягом доби.

 

Р о з д і л IV
 

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ
 

Стаття 21. Відповідальність за невжиття заходів безпеки
 

     Неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів відповідними посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 і 15 цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.
 

     Стаття 22. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки
 

     1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про забезпечення заходів безпеки, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, - кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства.

     2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, - кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.
 

     Стаття 23. Майнова відповідальність особи, взятої під захист
 

     1. У випадках умисного невиконання або неналежного виконання законних вимог органу, який здійснює заходи захисту, особа, взята під захист, зобов'язана відшкодувати відповідно до законодавства завдані внаслідок цього збитки.

     2. Продаж, застава чи передача іншим особам майна, наданого в особисте користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
 

     Стаття 24. Контроль і нагляд за виконанням законодавства про захист працівників суду та правоохоронних органів
 

     Контроль за забезпеченням захисту працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Міністр внутрішніх справ України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Голова Державної прикордонної служби України, керівник розвідувального органу Міністерства оборони України. ( Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002, N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 2600-IV ( 2600-15 ) від 31.05.2005, N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 )

     Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. 

 Президент України                                     Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 23 грудня 1993 року
      N 3781-XII