Мы ВКонтакте

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я  КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України             "Про внесення змін до Конституції України"  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)   

м. Київ                                         Справа N 1-45/2010 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010   

     Конституційний Суд України у складі суддів: 

     Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

     Бауліна Юрія Васильовича,

     Бринцева Василя Дмитровича,

     Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача,

     Винокурова Сергія Маркіяновича,

     Гультая Михайла Мирославовича,

     Запорожця Михайла Петровича,

     Кампа Володимира Михайловича,

     Колоса Михайла Івановича,

     Лилака Дмитра Дмитровича,

     Маркуш Марії Андріївни,

     Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

     Сергейчука Олега Анатолійовича,

     Стецюка Петра Богдановича,

     Стрижака Андрія Андрійовича,

     Ткачука Павла Миколайовича,

     Шаптали Наталі Костянтинівни,

     Шишкіна Віктора Івановича, 

     за участю  представників  суб'єкта  права  на   конституційне подання   Забарського   Владислава  Валерійовича,  Шпенова  Дмитра Юрійовича - народних  депутатів  України,  представника  Верховної Ради   України   Віламової   Наталії  Олександрівни,  Представника Президента України у  Конституційному  Суді  України  Лукаш  Олени Леонідівни,  Постійного  представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України Вознюка Володимира Денисовича 

     розглянув на пленарному засіданні  справу  за  конституційним поданням   252   народних  депутатів  України  щодо  відповідності Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  (конституційності)   Закону України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 2, ст. 44). 

     Приводом для  розгляду  справи  відповідно  до статей 39,  40 Закону  України "Про  Конституційний  Суд  України"  ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання 252 народних депутатів України. 

     Підставою для  розгляду  справи  згідно  зі статтею 71 Закону України   "Про  Конституційний  Суд  України"   ( 422/96-ВР )    є твердження   суб'єкта   права   на   конституційне   подання   про невідповідність Конституції  України ( 254к/96-ВР ) (неконституційність)   Закону   України   "Про  внесення  змін  до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 

     Заслухавши суддю-доповідача   Вдовіченка   С.Л.,    пояснення Забарського  В.В.,  Шпенова  Д.Ю.,  Віламової  Н.О.,  Лукаш  О.Л., Вознюка В.Д.  та дослідивши матеріали справи,  Конституційний  Суд України 

у с т а н о в и в

     1. Суб'єкт  права  на  конституційне  подання  - 252 народних депутати України - звернувся до  Конституційного  Суду  України  з клопотанням визнати  таким,  що  не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним),  Закон України "Про  внесення змін до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (далі - Закон N 2222). 

     На думку   авторів   клопотання,   підставою   для   визнання неконституційним Закону  N  2222  ( 2222-15 ) в цілому є порушення встановленої Конституцією України ( 254к/96-ВР  )  процедури  його розгляду та ухвалення,  оскільки відповідний проект закону України "Про внесення  змін  до  Конституції  України"  від   19   вересня 2003 року  за  реєстраційним N 4180 (далі - Законопроект N 4180) з поправками був розглянутий та ухвалений Верховною Радою України як Закон  N 2222 ( 2222-15 ) без обов'язкового у такому разі висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту  про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (стаття 159 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ). 

     Як стверджують  народні  депутати  України,  внесені  у такий спосіб зміни до  Конституції  України ( 254к/96-ВР )  призвели  до порушення статті 1,  частин другої,  третьої,  четвертої статті 5, статті 6,  частини першої статті  8,  частини  другої  статті  19, пункту  1  частини  першої статті 85,  статті 159 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). 

     Суб'єкт права на конституційне подання акцентує,  що Верховна Рада України,  приймаючи  Закон  N  2222  ( 2222-15 ),  мала право розглядати Законопроект N 4180,  щодо  якого  було  дано  висновок Конституційного  Суду  України,  і  приймати відповідний закон про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР )  без  внесення жодних  поправок,  а  у  разі  їх  внесення  -  лише після надання Конституційним Судом України висновку про те,  що  законопроект  з внесеними  до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України  ( 254к/96-ВР ).  Народні   депутати   України зауважують,  що  порівняно із Законопроектом N 4180 з внесеними до нього  поправками,  щодо  якого  Конституційний  Суд  України  дав Висновок від  12  жовтня  2004 року N 2-в/2004 ( v002v710-04 ),  у Законі N 2222 ( 2222-15 ) наявні такі зміни: 

     "1) у пункті 1 розділу I: 

     в абзаці першому виключено  цифри  "120"  з  переліку  статей Конституції України  ( 254к/96-ВР ),  які  викладаються зазначеним пунктом у новій редакції; 

     змінено нову редакцію  статей  78,  81,  85,  90  Конституції України ( 254к/96-ВР ), а саме: 

     у частині  першій  нової  редакції  статті 78 виключено слова "крім випадків, передбачених цією Конституцією"; 

     у частині другій нової редакції  статті  78  виключено  слова "(крім посад членів Кабінету Міністрів України)"; 

     у пункті  6  частини  другої та частині шостій нової редакції статті 81 виключено слова "(виключення)"; 

     у пункті 22 частини першої нової  редакції  статті  85  слова "Збройних  Сил  України,  Служби безпеки України,  інших утворених відповідно  до  законів  України  військових  формувань"  замінено словами  "Служби  безпеки  України,  Збройних  Сил України,  інших утворених відповідно до законів України військових формувань"; 

     у пункті 26 частини першої нової  редакції  статті  85  слова "половини  складу  Конституційного  Суду України" замінено словами "третини складу Конституційного Суду України"; 

     нову редакцію статті 90 доповнено  новою  частиною  четвертою такого змісту: 

     "Повноваження Верховної    Ради   України,   що   обрана   на позачергових виборах,  проведених  після  дострокового  припинення Президентом    України    повноважень   Верховної   Ради   України попереднього скликання,  не можуть бути припинені протягом  одного року з дня її обрання". 

     У зв'язку з цим частина четверта нової редакції статті 90 (за законопроектом) у новій редакції цієї статті  у Законі ( 2222-15 ) стала частиною п'ятою; 

     у частині п'ятій нової редакції статті 90 (що у законопроекті була частиною четвертою нової редакції статті 90)  слова  "останні шість   місяців  строку  повноважень  Верховної  Ради  України  та Президента України" замінено словами "останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України"; 

     також з  пункту  1  розділу  I  Закону  ( 2222-15 ) виключено викладення в  новій  редакції  статті  120   Конституції   України ( 254к/96-ВР  ),  натомість  у  Законі  ( 2222-15 ) з'явився новий пункт 8 розділу I,  яким у новій редакції викладено  лише  частину першу статті  120 Конституції України ( 254к/96-ВР ).  При цьому з редакції цієї  частини  виключено  слова  "випадків,  передбачених частиною   другою   цієї   статті,   а   також",   передбачена   ж законопроектом частина друга нової  редакції  статті  120  ("Члени Кабінету  Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України") взагалі виключена; 

     у пункті 1 розділу I Закону ( 2222-15 ) також виключено слова "Розділ VI.  КАБІНЕТ  МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ.  ІНШІ  ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ"; 

     2) у пункті 4  розділу I  Закону  ( 2222-15 )  нову  редакцію частини четвертої  статті  94  Конституції  України ( 254к/96-ВР ) після слів "невідкладно офіційно оприлюднюється Головою  Верховної Ради України" доповнено словами "і опубліковується"; 

     3) пункт  5  розділу  I  Закону  (  2222-15  )  є редакційним об'єднанням положень абзацу першого  та  підпункту  "а"  пункту  5 розділу I законопроекту; 

     4) у пункті 6 розділу I: 

     перший абзац  пункту  6 редакційно об'єднав положення абзаців першого, другого та десятого пункту 6 розділу I законопроекту, при цьому цифри "8-13", "15", "16" замінено цифрами "8-16"; 

     виключено абзац "пункт 14 виключити"; 

     змінено нову  редакцію пунктів статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ): 

     передбачену у законопроекті редакцію пункту 12 частини першої статті  106 у Законі ( 2222-15 ) викладено як пункт 14,  при цьому слова "подання про  призначення  Голови  Служби  безпеки  України" замінено  словами "подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України"; 

     частину першу доповнено новим пунктом такого змісту: 

     "12) призначає на посади та звільняє з посад половину  складу Ради Національного банку України"; 

     у новій  редакції  пункту  22  частини першої слова "половину складу Конституційного Суду  України"  замінено  словами  "третину складу Конституційного Суду України"; 

     5) у  підпункті  "а"  пункту  7  Розділу  I  змінено редакцію пунктів статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ): 

     у пункті  9-2  виключено  слова  "голів  місцевих   державних адміністрацій"; 

     виключено положення  щодо  доповнення  статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) пунктом 9-3 такого змісту: 

     "9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України". 

     Відповідно, й  в  абзаці першому слова і цифри "пунктами 9-1, 9-2 і 9-3" замінено словами і цифрами "пунктами 9-1 і 9-2"; 

     6) у  Законі  (  2222-15  )  виключено  пункт  8  розділу   I законопроекту,  яким частини четверта,  восьма - десята статті 118 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викладалися в такій редакції: 

     "Голови місцевих  державних  адміністрацій  призначаються  на посаду  і  звільняються  з  посади  Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України"; 

     "Рішення голів   місцевих   державних    адміністрацій,    що суперечать  Конституції  ( 254к/96-ВР ) та законам України,  іншим актам законодавства України,  можуть  бути  відповідно  до  закону скасовані  Президентом  України,  Кабінетом  Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. 

     Обласна чи  районна  рада  може  висловити  недовіру   голові відповідної  місцевої  державної  адміністрації,  на підставі чого Кабінет Міністрів  України  приймає  рішення  і  дає  обґрунтовану відповідь. 

     Якщо недовіру   голові   районної   чи   обласної   державної адміністрації  висловили  дві   третини   депутатів   від   складу відповідної  ради,  Кабінет  Міністрів України приймає рішення про відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації". 

     Натомість, як вже зазначалось вище,  у  пункті  8  розділу  I Закону ( 2222-15 )  вміщено  іншу  норму - зміни до частини першої статті 120 Конституції України ( 254к/96-ВР ); 

     7) у  пункті  10  розділу  I  нову  редакцію  частини  першої статті 122   Конституції   України  (  254к/96-ВР  )  після  слова "Прокуратуру" доповнено словом "України"; 

     8) у  Законі  (  2222-15  )  виключено  положення  пункту  11 розділу I  законопроекту  щодо  викладення пункту 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в такій редакції: 

     "2) досягнення  суддею  шістдесяти  п'яти  років,  а  суддями Конституційного   Суду   України  та  Верховного  Суду  України  - сімдесяти років". 

     У зв'язку з цим пункт 12 законопроекту  у  Законі ( 2222-15 ) перенумеровано на пункт 11; 

     9) у  Законі  ( 2222-15 )   виключено   положення  пункту  13 розділу I законопроекту, яким частина друга статті 148 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викладалася в такій редакції: 

     "Президент України,  Верховна  Рада  України  призначають  по дев'ять суддів Конституційного Суду України"; 

     10) у розділі II "Прикінцеві та перехідні  положення"  Закону ( 2222-15 ): 

     пункт 1    викладено   в   новій,   суттєво   відмінній   від законопроекту редакції; 

     виключено положення пунктів 4 - 9". 

     Обґрунтовуючи своє клопотання, суб'єкт права на конституційне подання   посилається  на  правові  позиції  Конституційного  Суду України, викладені у рішеннях від 9 червня  1998  року  N  8-рп/98 ( v008p710-98  )  у  справі  щодо  внесення  змін  до  Конституції України ( 254к/96-ВР ),  від 27  березня  2000  року  N  3-рп/2000 ( v003p710-00 ) у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою, від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 ( v006p710-05 )  у справі про  здійснення  влади  народом,  від  26  червня 2008 року N 13-рп/2008  ( v013p710-08 )    у    справі    про   повноваження Конституційного Суду України. 

     2. Свої  позиції  стосовно  предмета  конституційного подання висловили  Президент  України,  Голова  Верховної  Ради   України, Прем'єр-міністр  України,  Міністерство юстиції України,  науковці Інституту держави  і   права   ім.  В.М. Корецького   Національної академії наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка,  Національної юридичної  академії  України  імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії. 

     3. Конституційний   Суд   України,   вирішуючи   порушені   у конституційному поданні питання, виходить з такого. 

     3.1. Україна  є  демократичною,  правовою  державою,  в  якій визнається  і  діє  принцип верховенства права (стаття 1,  частина перша статті 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). 

     Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу; закони  та  інші  нормативно-правові  акти  приймаються  на основі Конституції України  ( 254к/96-ВР )   і   повинні  відповідати  їй (частина  друга статті 8 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ). Зазначені вимоги стосуються і внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     В Основному  Законі України ( 254к/96-ВР ) передбачено засади поділу  державної  влади  на  законодавчу,  виконавчу  та  судову, здійснення  повноважень  органами  державної влади на підставі,  в межах та  у  спосіб,  встановлених Конституцією ( 254к/96-ВР )  та законами України    (стаття    6,   частина   друга   статті   19) ( 254к/96-ВР ). 

     Єдиним органом законодавчої влади в  Україні  є  парламент  - Верховна Рада    України    (стаття    75   Конституції   України) ( 254к/96-ВР ).  У пункті 1 частини першої статті  85  Конституції України ( 254к/96-ВР )  визначено   повноваження   Верховної  Ради України вносити зміни до  Конституції України ( 254к/96-ВР ),  але виключно в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     3.2. Відповідно  до  статті  159  Основного  Закону   України ( 254к/96-ВР )  законопроект  про   внесення  змін  до Конституції України ( 254к/96-ВР ) розглядається Верховною  Радою  України  за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності його вимогам статей 157 і 158  Конституції України ( 254к/96-ВР ). Передбачена   статтею   159   Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) особлива процедура розгляду законопроекту  про  внесення  змін  до Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  спрямована  на  те,  щоб не допустити внесення змін до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) всупереч вимогам    статей   157   і   158   Конституції   України ( 254к/96-ВР ). 

     Згідно з   офіційним   тлумаченням   положень   статті    159 Конституції України  ( 254к/96-ВР ),  наданим Конституційним Судом України у Рішенні від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) у справі щодо внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), "у разі внесення в  процесі  розгляду  у  Верховній  Раді  України поправок  до законопроекту він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду України  про  те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158  Конституції  України"  (абзац  другий  пункту  2 резолютивної частини)  ( v008p710-98 ).  При  цьому Конституційний Суд України  у  вказаному  рішенні  ( v008p710-98 )  зазначив,  що згідно   із   статтею   159   Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) обов'язковій  перевірці  на  відповідність  статтям  157   і   158 Конституції     України    ( 254к/96-ВР )   підлягає   не   тільки законопроект,  поданий до Верховної Ради України в порядку  статей 154, 155  і  156  Конституції  України  ( 254к/96-ВР ),  але й усі можливі поправки,  внесені до нього у  процесі  його  розгляду  на пленарному засіданні Верховної Ради України. Законопроект, який за висновком Конституційного Суду України відповідав  вимогам  статей 157 і  158  Конституції  України  ( 254к/96-ВР )  і  до якого було внесено  поправки  під  час  розгляду  на   пленарному   засіданні Верховної  Ради  України,  підлягає також перевірці Конституційним Судом  України  щодо  відповідності  цього  законопроекту  вимогам зазначених   статей   Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  перед прийняттям його як закону про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР )  (абзаци  шостий,  сьомий  пункту  3  мотивувальної частини) ( v008p710-98 ). 

     Отже, за Основним  Законом  України ( 254к/96-ВР )  наявність відповідного  висновку Конституційного Суду України є обов'язковою умовою розгляду законопроекту про  внесення  змін  до  Конституції України ( 254к/96-ВР )  на  пленарному  засіданні  Верховної  Ради України.  Здійснення  Конституційним  Судом  України  попереднього (превентивного)   контролю   відповідності   такого  законопроекту вимогам, встановленим  статтями  157  і  158  Конституції  України ( 254к/96-ВР ), з усіма можливими поправками, внесеними до нього у процесі розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, є невід'ємною  стадією  конституційної  процедури  внесення  змін до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). 

     3.3. Згідно з частиною першою статті 152 Конституції  України ( 254к/96-ВР )  закони  за  рішенням  Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій  частині,  якщо вони не  відповідають  Конституції України ( 254к/96-ВР ) або якщо була  порушена  встановлена  Конституцією  України  ( 254к/96-ВР ) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. 

     Конституційний Суд  України у Рішенні від 26 червня 2008 року N 13-рп/2008  ( v013p710-08 )    у    справі   про    повноваження Конституційного  Суду  України дійшов висновку,  що Конституційний Суд України повинен здійснювати наступний конституційний  контроль і щодо   закону   про   внесення   змін   до  Конституції  України ( 254к/96-ВР ) після набрання ним чинності,  оскільки  відсутність судового  контролю  за  процедурою  його  розгляду  та  ухвалення, визначеною у розділі XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ), може мати  наслідком  обмеження  чи  скасування  прав і свобод людини і громадянина,  ліквідацію незалежності чи порушення  територіальної цілісності України або зміну конституційного ладу у спосіб,  що не передбачений Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) ( v013p710-08 ). 

     4. Вирішуючи  питання,  порушені  у  конституційному поданні, Конституційний Суд України виходить  з  того,  що  конституційному контролю підлягає   не   зміст  Закону  N  2222  (  2222-15  ),  а встановлена Конституцією України (  254к/96-ВР  )  процедура  його розгляду   та   ухвалення.  Аналогічний  підхід  був  застосований Конституційним Судом України у  Рішенні  від  7  липня  2009  року N 17-рп/2009   (   v017p710-09   )   у  справі  про  конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом. Вказаним рішенням ( v017p710-09   )  визнано  неконституційним  Закон  України  "Про внесення  змін  до  деяких  законів   України   щодо   повноважень Конституційного  Суду України,  особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання"   від   19  березня  2009  року  N  1168-VI ( 1168-17 ). 

     Конституційний Суд України 10 грудня 2003 року  дав  Висновок N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) щодо відповідності Законопроекту N 4180 вимогам статей 157 і 158 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  у справі  про  внесення  змін  до  статей 76,  78,  81,  82 та інших Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     У процесі доопрацювання Законопроекту N 4180 та  попереднього його  схвалення  23 червня 2004 року більшістю від конституційного складу Верховної Ради України до нього були внесені зміни,  у тому числі  доповнення,  уточнення  формулювань  приписів та редакційні правки. На Законопроект N 4180 з  внесеними  до  нього  поправками 23 червня  2004  року  Конституційний Суд України дав Висновок від 12 жовтня 2004 року N 2-в/2004 ( v002v710-04 ). 

     Під час подальшого розгляду Законопроекту  N  4180  Верховною Радою України до нього знову були внесені поправки (зміни).  Однак змінений Законопроект N 4180 не був  направлений  Верховною  Радою України  до Конституційного Суду України для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і  158  Конституції  України ( 254к/96-ВР  ),  а  був  розглянутий  і  ухвалений  нею  8 грудня 2004 року як Закон N 2222 ( 2222-15 ). 

     Аналіз Законопроекту N 4180,  щодо якого  Конституційний  Суд України дав   Висновок   від   12  жовтня  2004  року  N  2-в/2004 ( v002v710-04  ),  та  Закону  N  2222  (   2222-15   )   дозволяє констатувати, що Законом N 2222 ( 2222-15 ) до Конституції України ( 254к/96-ВР ) були внесені положення частини четвертої статті 90, пункту   12   частини  першої  статті  106,  які  не  містилися  у Законопроекті N 4180,  що був на розгляді в  Конституційному  Суді України. 

     Порівняно із   Законопроектом   N  4180  змістовно  різняться змінені Законом N 2222 ( 2222-15 ) положення частин першої, другої статті  78,  пункту  6  частини другої,  частини шостої статті 81, пункту 26 частини першої статті 85,  частини четвертої статті  90, частини четвертої   статті  94,  пунктів  14,  22  частини  першої статті 106,  пункту 9-2 статті  116,  частини  першої  статті  120 Конституції України    (    254к/96-ВР    ).   Із   запропонованих Законопроектом N 4180 змін до Конституції України (  254к/96-ВР  ) Верховною   Радою  України  виключені  положення  щодо  доповнення пунктом 9-3 статті 116, частинами  четвертою,  восьмою,  дев'ятою, десятою статті 118,  частиною другою статті 120, пунктом 2 частини п'ятої статті 126,  частиною другою статті 148 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     З аналізу  Закону  N 2222 ( 2222-15 ) та Законопроекту N 4180 вбачається також наявність у Законі N 2222 ( 2222-15 ) редакційних доповнень,  виправлень та уточнень,  частково зумовлених вказаними змістовими змінами та  вимогами  правил  законодавчої  техніки.  У такий  спосіб  змінені пункт 22 частини першої статті 85,  частина перша статті 122 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  та  абзац перший  пункту  1,  підпункт  "а" пункту 6, підпункт "а" пункту 7, пункти 8, 10, 11 розділу I Закону N 2222 ( 2222-15 ). Крім того, з пункту  1  розділу I Законопроекту N 4180 вилучено слова:  "РОЗДІЛ VI.  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ", а з підпункту  "а"  пункту  6  розділу  I - абзац дев'ятий:  "пункт 14 виключити". 

     Відмінності наявні   як   у   положеннях,    що    стосуються безпосередньо змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ),  так і в положеннях розділу II "Прикінцеві та перехідні  положення"  Закону N 2222 ( 2222-15 ).  Зокрема, пункт 1 розділу II викладено у новій редакції,  а  пункти  4,  5,  6,  7,  8,  9,   які   передбачалися Законопроектом N 4180, виключено. 

     Таким чином,   8  грудня  2004  року  Верховна  Рада  України розглянула  Законопроект  N  4180   з   поправками,   щодо   якого Конституційний Суд  України  не  давав висновку,  і ухвалила Закон N 2222 ( 2222-15 ),  чим порушила вимоги частини другої статті 19, статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     5. Згідно  з  частиною  другою  статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР  )  органи  державної  влади  та   органи   місцевого самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. 

     У Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  окремо  встановлено повноваження  Верховної  Ради  України  щодо  внесення   змін   до Конституції України   (  254к/96-ВР  )  відповідно  до  процедури, передбаченої розділом XIII (пункт 1 частини першої статті  85),  і прийняття   законів   (пункт   3  частини  першої  статті  85)  за процедурою,  встановленою її  статтями  91,  93.  Отже,  зазначені повноваження Верховної Ради України є самостійними і відрізняються за конституційною процедурою їх реалізації. 

     Згідно зі статтею 91 Основного Закону України ( 254к/96-ВР  ) Верховна  Рада  України  приймає  закони,  постанови  та інші акти більшістю  від   її   конституційного   складу,   крім   випадків, передбачених Конституцією   України   (  254к/96-ВР  ).  Натомість законопроект про   внесення   змін    до    Конституції    України ( 254к/96-ВР  ),  крім  розділу  I "Загальні засади",  розділу III "Вибори.  Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України",   попередньо  схвалений  більшістю  від  конституційного складу Верховної  Ради  України,  вважається  прийнятим,  якщо  на наступній   черговій   сесії   Верховної  Ради  України  за  нього проголосувало не менш як дві третини  від  конституційного  складу Верховної Ради  України  (стаття  155  Основного  Закону  України) ( 254к/96-ВР ). 

     Дотримання встановленої Конституцією України (  254к/96-ВР  ) процедури  розгляду,  ухвалення  та набрання чинності законами,  у тому числі й законами про внесення  змін  до  Конституції  України ( 254к/96-ВР   ),  є  однією  з  умов  легітимності  законодавчого процесу. 

     Верховна Рада України 8 грудня 2004 року  одним  (одночасним) голосуванням прийняла Закон N 2222 ( 2222-15 ) разом із Постановою Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту  про внесення змін  до  Конституції  України"  N 2223-IV ( 2223-15 ) та Законом України "Про особливості застосування Закону України  "Про вибори  Президента  України"  при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року" N 2221-IV ( 2221-15 ).  Одночасне прийняття самостійних правових актів,   предмет   регулювання   яких   та   визначені  у статтях 91,  155 Конституції України ( 254к/96-ВР )  процедури  їх розгляду  і ухвалення є різними,  свідчить про порушення Верховною Радою України  частини  другої  статті  19   Конституції   України ( 254к/96-ВР ) при прийнятті Закону N 2222 ( 2222-15 ). 

     Про недотримання   конституційної   процедури   розгляду   та ухвалення Закону N 2222 ( 2222-15 ) зауважили  у  своїх  висновках європейські    та    вітчизняні    публічні   інститути,   зокрема Парламентська  Асамблея  Ради  Європи,  Національна   комісія   із зміцнення    демократії   та   утвердження   верховенства   права, Європейська Комісія  "За  демократію  через  право"  (Венеціанська Комісія). На їх думку, ця процедура була впроваджена з порушеннями принципів демократичної держави і верховенства права. У документах вказаних  організацій  йдеться  про  такі  порушення,  як  розгляд Верховною Радою України без висновку Конституційного Суду  України остаточного тексту Законопроекту N 4180,  одночасне голосування за прийняття декількох нормативно-правових актів. 

     Так, у  пункті  14  Резолюції  Парламентської  Асамблеї  Ради Європи від  5 жовтня 2005 року N 1466 "Про виконання обов'язків та зобов'язань  Україною"  (  994_611  )  зазначено:   "Парламентська Асамблея  також  занепокоєна,  що  нові  конституційні  зміни були схвалені без попереднього розгляду Конституційним Судом так, як це передбачено статтею  159 української Конституції ( 254к/96-ВР ) та як це витлумачено  в  рішенні  Конституційного  Суду  України  від 1998 року". 

     У Висновку  Національної  комісії  із зміцнення демократії та утвердження верховенства права,  ухваленому 27 грудня  2005  року, вказано, що  розгляд  і  прийняття  Закону  N  2222  (  2222-15  ) здійснено Верховною Радою України з порушенням  вимог  статті  159 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     Таким чином,  Верховна  Рада  України  прийняла  Закон N 2222 ( 2222-15  ),  не  дотримавши  встановленої  Конституцією  України ( 254к/96-ВР ) процедури його розгляду та ухвалення,  чим порушила положення її частини другої статті 6,  частини другої  статті  19, пункту 1 частини першої статті 85, статті 159 ( 254к/96-ВР ). 

     6. Конституція  України  (  254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу,  а її норми є  нормами  прямої  дії  (стаття  8  Конституції України) (  254к/96-ВР  ).  Основний  Закон ( 254к/96-ВР ) держави гарантує суверенітет України, її територіальну цілісність, права і свободи  людини  і громадянина,  неприпустимість їх скасування або звуження  змісту  та  обсягу,  забезпечення  правового  порядку  в Україні,  відповідно  до  якого  органи  державної  влади,  органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на  підставі,  в  межах  повноважень  та у спосіб,  що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України (статті 2, 19, 21, 22). 

     Підставою для  втрати  чинності  законом  у  цілому  або його окремими положеннями є,  зокрема,  визнання закону,  його  окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України,  або визнання їх  такими,  що  не відповідають Конституції     України    (    254к/96-ВР    )    (є неконституційними),  єдиним органом  конституційної  юрисдикції  в Україні - Конституційним Судом України. 

     Частина друга  статті  152 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачає,  що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що  визнані неконституційними,  втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення  про  їх  неконституційність. Керуючись   вказаною   нормою,   Конституційний  Суд  України  при ухваленні Рішення від 24 грудня 1997 року N 8-зп (  v008p710-97  ) зазначив,  що  "закони,  інші  правові акти мають юридичну силу до визнання   їх   неконституційними    окремим    рішенням    органу конституційного  контролю"  (абзац  третій  пункту 4 мотивувальної частини) ( v008p710-97 ). 

     Конституційний Суд  України  виходить  з  того,  що  визнання неконституційним Закону  N 2222 ( 2222-15 ) у зв'язку з порушенням процедури його  розгляду  та  ухвалення  означає  відновлення  дії попередньої редакції норм Конституції України ( 254к/96-ВР ),  які були змінені,  доповнені та виключені Законом N 2222 ( 2222-15  ). Це   забезпечує   стабільність  конституційного  ладу  в  Україні, гарантування конституційних прав і свобод  людини  і  громадянина, цілісність,   непорушність   та   безперервність  дії  Конституції України (  254к/96-ВР  ),  її  верховенство  як  Основного  Закону ( 254к/96-ВР ) держави на всій території України. 

     Аналогічні правові   наслідки   мали  місце  після  ухвалення Рішення Конституційного  Суду  України  від  7  липня  2009   року N 17-рп/2009   (   v017p710-09   )   у  справі  про  конституційно встановлену процедуру  набрання  чинності  законом,  в  результаті якого  положення  Закону  України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) відновили свою дію в попередній редакції. 

     Як зазначив Конституційний  Суд  України  в  абзаці  третьому пункту 4  мотивувальної  частини  Рішення  від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000  (  v015p710-00  ),  "рішення  Конституційного   Суду України  мають  пряму  дію  і  для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної  влади.  Обов'язок виконання   рішення   Конституційного   Суду   України  є  вимогою Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина друга статті 150), яка має  найвищу  юридичну  силу  щодо  всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8) ( 254к/96-ВР )". 

     Згідно з  частиною  другою  статті  70  Закону  України  "Про Конституційний Суд  України"  (  422/96-ВР  )  у разі необхідності Конституційний Суд України має право визначити  у  своєму  рішенні порядок і строки його виконання та покласти на відповідні державні органи обов'язок  забезпечити  це  виконання.  В  абзаці   шостому пункту 4  мотивувальної  частини  Рішення  від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) вказано,  що "додаткове визначення  у рішеннях,   висновках  Конституційного  Суду  України  порядку  їх виконання не скасовує і не підміняє  загальної  обов'язковості  їх виконання.  Незалежно  від  того,  наявні  чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України  приписи  щодо  порядку  їх виконання,  відповідні  закони,  інші  правові  акти або їх окремі положення,  визнані  за  цими  рішеннями   неконституційними,   не підлягають  застосуванню  як  такі,  що  втратили  чинність  з дня ухвалення   Конституційним   Судом   України   рішення   про    їх неконституційність". 

     Керуючись частиною  другою  статті  70  Закону  України  "Про Конституційний Суд України"  (  422/96-ВР  ),  Конституційний  Суд України  вважає  за  необхідне  покласти на органи державної влади обов'язок щодо  невідкладного  виконання  цього  Рішення  стосовно приведення    нормативно-правових   актів   у   відповідність   до Конституції України ( 254к/96-ВР )  від  28  червня  1996  року  в редакції, що  існувала  до  внесення  до  неї  змін Законом N 2222 ( 2222-15 ). 

     Враховуючи викладене  та   керуючись   статтями   147,   150, частинами  першою,  другою  статті  152,  статтею  153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 65, 67, 69, 70, 73 Закону України "Про   Конституційний   Суд   України"   (   422/96-ВР  ), Конституційний Суд України 

в и р і ш и в

     1. Визнати  таким,  що  не  відповідає  Конституції   України ( 254к/96-ВР  ) (є неконституційним),  Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8  грудня  2004  року  N  2222-IV ( 2222-15  )  у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. 

     2. Закон України "Про внесення змін до  Конституції  України" від 8   грудня   2004   року  N  2222-IV  (  2222-15  ),  визнаний неконституційним,  втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 

     3. Згідно  з  частиною  другою  статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України"  ( 422/96-ВР  )  покласти  на  органи державної  влади  обов'язок  щодо  невідкладного  виконання  цього Рішення   стосовно   приведення   нормативно-правових   актів    у відповідність до  Конституції України ( 254к/96-ВР ) від 28 червня 1996 року в редакції,  що існувала до внесення до неї змін Законом України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 

     4. Рішення Конституційного Суду  України  є  обов'язковим  до виконання   на  території  України,  остаточним  і  не  може  бути оскаржене. 

     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику  Конституційного  Суду  України"  та  в  інших  офіційних виданнях України.   

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ   

         ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України "Про внесення змін           до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)   

     Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 (далі - Рішення)  зазначив,  що  Закон  України  "Про внесення змін  до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року N 2222-IV  ( 2222-15 )   не   відповідає   Конституції   України (254к/96-ВР  )  (є  неконституційним)  у  зв'язку  з  порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття,  та поклав на органи державної  влади  (пункт  3 резолютивної частини) обов'язок щодо   невідкладного   виконання   Рішення   стосовно   приведення нормативно-правових  актів   у   відповідність   до  тих  положень Конституції України ( 254к/96-ВР ),  що існували в  її  тексті  до внесення  змін  Законом  України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 

     Стосовно Рішення на підставі статті 64  Закону  України  "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю таку думку. 

     1. Не  заперечую  проти  мотивації і висновків в Рішенні щодо порушення конституційної  процедури  розгляду  законопроекту  "Про внесення змін  до  Конституції  України"  від 19 вересня 2003 року N 4180 (далі - Законопроект N 4180) та прийняття  його  як  Закону України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (далі - Закон N  2222),  що  стало підставою  для визнання Закону N 2222 ( 2222-15 ) неконституційним (пункти 3,  4,  5 мотивувальної та  пункт  1  резолютивної  частин Рішення). 

     Проте вважаю,  що  в Рішенні не сформульовано чіткої правової позиції стосовно  правових  наслідків  визнання  Закону   N   2222 ( 2222-15  )  неконституційним,  не  запропоновано представницькій владі правовий шлях щодо  унормування  конституційних  положень  у зв'язку  з  втратою  чинності  Законом N 2222 ( 2222-15 ) та мають місце неузгодженість між його положеннями пункту 3 резолютивної  і пункту 6 мотивувальної частин,  а також непослідовність пунктів 2, 3 резолютивної частини. 

     Позицію Конституційного   Суду   України   щодо    подальшого конституційного   регулювання  суспільних  відносин  і  діяльності владних  інститутів  в  українській  державі  внаслідок   визнання неконституційним  Закону  N  2222 ( 2222-15 ) визначено в пункті 3 резолютивної  та  в  пункті  6   мотивувальної   частин   Рішення. Вважається,  що  положення  вказаних  пунктів  мають  перебувати у системному зв'язку (сув'язі),  тому аналізу в  цій  окремій  думці підлягають саме ці частини судового акта. 

     2. У Рішенні зазначено:  "Конституційний Суд України виходить з того,  що визнання неконституційним Закону N 2222 ( 2222-15 )  у зв'язку  з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії  попередньої  редакції  норм  Конституції  України ( 254к/96-ВР ),  які були змінені,  доповнені та виключені Законом N 2222" ( 2222-15 ) (перше  речення  абзацу  четвертого  пункту  6 мотивувальної  частини).  Таке формулювання беззаперечно вказує на позицію Конституційного Суду України про те,  що  після  ухвалення Рішення  в  українській  державі  діють  всі положення Конституції України ( 254к/96-ВР ),  які були прийняті Верховною Радою України (конституцієдавцем) 28 червня 1996 року. 

Проте цю позицію не зазначено в резолютивній частині Рішення. Жоден з текстів трьох пунктів резолютивної  частини  Рішення,  які стосуються суті конституційного подання,  чітко не вказують на те, що поновлено дію тих положень Конституції України ( 254к/96-ВР  ), які Верховна Рада України прийняла 28 червня 1996 року,  але потім вони були змінені чи доповнені Законом N 2222 ( 2222-15 ). 

     Варто зазначити,  що кожна  із  складових  частин  будь-якого судового рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна) має власне,  лише їй притаманне,  значення.  Мотивувальна  частина  із застосуванням   певних   методів   дослідження   повинна   містити обґрунтування позиції (думки) Суду, яка в резолютивній частині має бути  оформленою  в конкретний вже імперативний припис.  Системний аналіз положень пункту 3 резолютивної та  пункту  6  мотивувальної частин  Рішення  не  дає підстав впевнено стверджувати про те,  що Конституційний  Суд  України  "реанімував"  положення  Конституції України  (  254к/96-ВР ) в редакції 28 червня 1996 року,  які були змінені, доповнені та виключені Законом N 2222 ( 2222-15 ). 

     Імперативний припис   резолютивної   частини   рішення   Суду належить  до  його дискреційних повноважень,  тому правова позиція Європейського суду з прав людини (Рішення від 26 квітня 1979  року у   справі   "Санді   Таймс"   (Sunday  Times)  проти  Сполученого Королівства (пункт 49),  від 31 липня 2000 року у  справі  "Йечиус (Jecius)  проти  Литви"  (пункт  56),  від  28 березня 2000 року у справі "Барановський (Baranowski) проти  Польщі"  (пункти  50-52), від  28  жовтня  2003  року  у  справі  "Ракевич  проти Російської Федерації" (пункт 31) щодо юридичної  визначеності  стосується  не лише  актів законодавчої влади,  а й приписів компетентних органів певної країни,  які мають загальне значення і є  обов'язковими  до виконання на всій території відповідної держави. 

     Наведене вказує на наявність юридичної невизначеності Рішення у цій частині,  що вказує на  недотримання  принципу  верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), оскільки юридична визначеність  правового  документа  є  одним  із елементів цього принципу. 

     3. Чи  можна  безпосередньо  з  приписом Конституційного Суду України про неконституційність прийняття Закону N 2222 ( 2222-15 ) ув'язати  "автоматичне"  поновлення  дії  тих положень Конституції України (  254к/96-ВР  ),  які  ним  були  змінені,  доповнені  та виключені? 

     3.1. В  практиці  Конституційного  Суду України були рішення, коли визнання неконституційними законів про внесення змін до інших законів у  зв'язку  з порушенням встановленої Конституцією України ( 254к/96-ВР ) процедури їх розгляду, ухвалення, набрання чинності (Рішення  від  7  липня 2009 року N 17-рп/2009) ( v017p710-09 ), а також норми про виключення  із  закону  певного  положення  (абзац другий пункту   1  резолютивної  частини  Рішення  від  9  вересня 2010 року N 19-рп/2010) ( v019p710-10 )   обумовлювало  поновлення дії   раніше   існуючої   норми.  Проте  ухвалюючи  такі  рішення, Конституційний Суд України: 

     - по-перше,  запроваджував  казуальний,  а  не  доктринальний підхід, тобто не визначав універсальної концептуальної позиції для будь-яких подібних ситуацій; 

     - по-друге,  аналізував правові ситуації, які стосувалися дій Верховної  Ради  України  як  законодавця  щодо  прийняття законів (пункт 3   частини   першої   статті   85   Конституції   України) ( 254к/96-ВР  ),  а  не  її  повноважень  щодо  внесення  змін  до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (пункт 1 частини першої  статті 85  Конституції  України)  (  254к/96-ВР  ),  тобто коли парламент перебуває в статусі конституцієдавця. 

     Крім того,  у згаданих рішеннях ( v017p710-09,  v019p710-09 ) Конституційний   Суд  України  тому  й  використовував  казуальний підхід,  що  у  цих  справах  нормоконтроль  стосувався  не  нових регулятивно-встановлюючих норм,  а тих,  які припиняли регулятивну дію попередніх положень відповідного закону. 

     3.2. Хоча в Конституції України ( 254к/96-ВР  )  й  містяться положення,  що  зміни  до Конституції України ( 254к/96-ВР ) мають бути прийняті як закон (частина перша статті 158) ( 254к/96-ВР  ), але  все  ж  таки відокремлені повноваження Верховної Ради України стосовно прийняття "простих" законів і тих,  якими вносяться зміни до  Конституції  України  (  254к/96-ВР  ) (порівняти пункти 1,  3 частини першої статті 85)  (  254к/96-ВР  ).  Таким  чином,  можна говорити про неоднаковий статус законів,  оскільки,  приймаючи їх, Верховна Рада України стосовно одних діє як законодавець,  а  щодо інших - як конституцієдавець. 

     Після проголошення   в   1991   році   української  державної незалежності  Верховна  Рада  України  лише  раз  у   1996   році, спираючись на  положення  діючої  у  той  час  Конституції України 1978 року ( 888-09 ) зі змінами і доповненнями  (пункт  1  частини третьої статті 97) ( 888-09 ), здійснила установчу владу від імені Українського народу,  обмеживши надалі себе  у  цьому  статусі.  В переліку повноважень Верховної Ради України (стаття 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) вже нема такого повноваження, як прийняття конституції, що   мало  місце  в  Конституції  України  1978  року ( 888-09 ).  На різнозначення понять "установча"  і  "законодавча" влада  Конституційний Суд України вже неодноразово звертав увагу у своїх попередніх рішеннях,  відрізняючи при цьому акти  установчої влади   від  актів  законодавчої  влади  (абзац  перший  пункту  4 мотивувальної частини Рішення N 3-зп ( v003p710-97  )  1997  року; абзац другий   пункту  2  мотивувальної  частини  Рішення  N  4-зп ( v004p710-97 ) 1997 року;  абзац третій  пункту  2  мотивувальної частини  Рішення  N  7-рп/2001  (  v007p710-01  );  абзаци третій, четвертий, п'ятий,  шостий пункту 4 мотивувальної частини  Рішення N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) тощо). 

     3.3. Наявність  у  Верховної Ради України повноважень вносити зміни до Конституції України  (  254к/96-ВР  )  є  лише  елементом установчої влади,  але він обумовлює виключне право Верховної Ради України на  "остаточне  втручання"  в  текст  Конституції  України ( 254к/96-ВР  ),  за винятком її положень розділів I,  III,  XIII, коли таке право належить безпосередньо Українському народу.  Однак навіть   це   часткове   позиціювання  Верховної  Ради  України  з установчою владою підтверджує заперечення щодо дій  інших  органів державної влади,  зокрема й Конституційного Суду України, стосовно змін чи  поновлення  конституційних  норм.  Тобто  вирішувати  всі питання, які стосуються дієвості положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ),  має лише той  орган  державної  влади,  якому  це "доручено" за приписом Конституції України ( 254к/96-ВР ), а таким органом є Верховна Рада України. Такий підхід випливає із положень частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     У Рішенні  від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) Конституційний Суд України зазначив, що "влада народу здійснюється в   межах  території  держави  у  спосіб  і  формах,  встановлених Конституцією ( 254к/96-ВР ) та  законами  України"  (абзац  п'ятий підпункту 4.2  пункту  4  мотивувальної  частини) ( v006p710-05 ). Саме тому  в  Рішенні  від  16  квітня  2008  року   N   6-рп/2008 ( v006p710-08   )  вказано,  що  "на  думку  Конституційного  Суду України, прийняття нової Конституції України ( 254к/96-ВР ) (нової редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формах, встановлених Конституцією (  254к/96-ВР  )  та  законами  України" (абзац  шостий  пункту  4  мотивувальної частини) ( v006p710-08 ). Такі приписи дають можливість зробити висновок,  що  "втручання  в тіло конституції" може бути здійснене лише установчою владою, а не будь-яким іншим органом державної влади та у спосіб і  за  формою, визначеними Конституцією України ( 254к/96-ВР ). 

     Конституційний Суд    України,    зробивши    висновок    про "відновлення дії попередньої  редакції  норм  Конституції  України ( 254к/96-ВР ),  які були змінені,  доповнені та виключені Законом N 2222" (  2222-15  )  (абзац  четвертий  пункту  6  мотивувальної частини  Рішення),  здійснивши  конституційний  перегляд існуючого устрою влади в державі,  перебрав на себе повноваження  установчої влади   в   державі,   що  суперечить  частині  другій  статті  19 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     4. У Рішенні  також  закладено  суперечність  між  пунктом  6 мотивувальної   частини   щодо  ствердження  про  відновлення  дії попередньої редакції норм Конституції України  (  254к/96-ВР  )  і пунктом  2  резолютивної  частини Рішення,  в якому зазначено,  що Закон  N  2222  (  2222-15  )   втрачає   чинність   як   визнаний неконституційним  з  дня  ухвалення  Конституційним  Судом України цього Рішення. Таким чином, цей орган підтвердив, що ті положення, які  були  імплементовані  в  Конституцію  України  ( 254к/96-ВР ) вказаним законом,  діяли  впродовж  чотирьох  років  до  ухвалення Рішення  як  належні  правові  норми,  тому  за  будь-якою логікою замінити  їх  в  тексті  конституції  має  саме  установча  влада, зробивши  це  у  будь-якій  правовий  спосіб - "написанням" нових, поновленням раніше діючих тощо. 

     В практиці Конституційного Суду України  вже  було  визначено правову  позицію,  коли  остаточне  вирішення  казуального питання спрямовувалося в майбутнє.  У Рішенні  від  26  лютого  1998  року N 1-рп/1998  (  v001p710-98  )  вказано,  що  визнання певних норм Закону України   "Про   вибори   народних    депутатів    України" ( 541/97-ВР  )  від  24  вересня  1997  року  неконституційними не застосовується до поточної виборчої кампанії (пункт 9 резолютивної частини) ( v001p710-98 ). 

     Конституційний Суд України,  визнавши ухвалення Закону N 2222 ( 2222-15  )  таким,  що  відбулося  з  порушенням  конституційної процедури  його  розгляду та прийняття,  мав би оцінити цю правову ситуацію за казуальним підходом і не запроваджувати  універсальної правової  позиції щодо "автоматичного" відновлення дії попередньої редакції положень Конституції України (  254к/96-ВР  ),  для  якої важко    (а    може,    взагалі    неможливо)    знайти    належне юридично-теоретичне обґрунтування.   

 Суддя Конституційного Суду України                     В.І.ШИШКІН   

 { Текст окремої думки В.І. Шишкіна взято з сайту  Конституційного Суду України }  

                           ОКРЕМА ДУМКА  судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б. стосовно Рішення Конституційного Суду України  у справі за конституційним поданням 252 народних  депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України             "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (2222-15) (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)   

     1. У  Рішенні  від  30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 (далі - Рішення)  Конституційний  Суд  України  визнав   "таким,   що   не відповідає    Конституції    України    (    254к/96-ВР    )    (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до Конституції України"  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) у зв'язку з порушенням конституційної процедури його  розгляду  та  прийняття" (пункт 1 резолютивної частини), зазначивши, що "Закон України "Про внесення змін до Конституції  України"  від  8  грудня  2004  року N 2222-IV ( 2222-15 ), визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення" (пункт 2  резолютивної  частини Рішення).  Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України  поклав  "на  органи  державної влади   обов'язок   щодо  невідкладного  виконання  цього  Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у  відповідність  до Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  від  28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін  до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року N 2222-IV" ( 2222-15 ). 

     На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний  Суд України"  ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення. 

     2. Суб'єкт права на  конституційне  подання  -  252  народних депутати  України  -  звернувся  до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким,  що не відповідає  Конституції  України ( 254к/96-ВР  ) (є неконституційним),  Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8  грудня  2004  року  N  2222-IV ( 2222-15  )  (далі - Закон N 2222).  На думку авторів клопотання, підставою для визнання неконституційним Закону N 2222 ( 2222-15  ) в цілому   було   порушення   встановленої   Конституцією  України ( 254к/96-ВР ) процедури  його  розгляду  та  ухвалення,  оскільки відповідний   проект   закону   України   "Про  внесення  змін  до Конституції України" від 19 вересня  2003  року  за  реєстраційним N 4180  (далі  - Законопроект N 4180) з поправками був розглянутий та ухвалений Верховною Радою України як Закон N 2222 (  2222-15  ) без  обов'язкового  у  такому  разі  висновку Конституційного Суду України щодо відповідності  законопроекту  про  внесення  змін  до Конституції України  вимогам  статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР   )   (стаття   159   Основного    Закону    України) ( 254к/96-ВР ). Народні депутати України акцентували свою увагу на тому, що  Верховна  Рада   України,   приймаючи   Закон   N   2222 ( 2222-15 ), мала право розглядати Законопроект N 4180, щодо якого був  даний  висновок  Конституційного  Суду  України,  і  приймати відповідний закон   про   внесення  змін  до  Конституції  України ( 254к/96-ВР ) без внесення жодних поправок,  а у разі їх внесення - лише після надання Конституційним Судом України висновку про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Натомість, на думку народних  депутатів  України,  порівняно  із  Законопроектом N 4180 з внесеними до нього поправками,  щодо якого Конституційний Суд України дав Висновок  від  12  жовтня  2004  року  N  2-в/2004 ( v002v710-04  ),  у  Законі  N  2222  ( 2222-15 ) мали місце нові (інші) зміни та доповнення.  Тому,  як вважають  народні  депутати України, внесені  у  такий  спосіб  зміни  до  Конституції України ( 254к/96-ВР ) призвели до  порушення  статті  1,  частин  другої, третьої,  четвертої статті 5,  статті 6,  частини першої статті 8, частини другої статті 19,  пункту  1  частини  першої  статті  85, статті 159 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). 

     Погоджуюся із   загальним   висновком   Конституційного  Суду України про те,  що 8 грудня  2004  року  Верховна  Рада  України, розглянувши  Законопроект  N 4180 з поправками,  щодо якого Суд не давав висновку,  прийняла Закон N 2222 ( 2222-15 ),  чим "порушила вимоги частини  другої статті 19,  статті 159 Конституції України" ( 254к/96-ВР ) (абзац  дев'ятий  пункту  4  мотивувальної  частини Рішення).   Оскільки   Конституційний   Суд   України   вдався  до безпосереднього  встановлення  факту  внесення   Верховною   Радою України згаданих (додаткових) змін до Законопроекту N 4180 під час його ухвалення вже як Закону N 2222 ( 2222-15 ),  вважаю, що такий аналіз   не  може  обмежуватися  виключно  формальним  підходом  - перерахуванням цих змін (абзаци п'ятий,  шостий, сьомий та восьмий пункту  4  мотивувальної  частини  Рішення).  Ці зміни виходячи із змісту частини   першої    статті    157    Конституції    України ( 254к/96-ВР ) мали б бути проаналізованими стосовно скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина,  а також  ліквідації незалежності чи порушення територіальної цілісності України. 

     Такий підхід   повніше   відповідав   би   правовій   позиції Конституційного   Суду   України    щодо    предмета    наступного конституційного  контролю  закону про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), висловленій у Рішенні Конституційного Суду України  від  26  червня  2008 року N 13-рп/2008 ( v013p710-08 ) у справі про повноваження  Конституційного  Суду  України,  за  якою "відсутність  судового  контролю  за  процедурою  його розгляду та ухвалення, визначеною   у   розділі    XIII    цієї    Конституції ( 254к/96-ВР ), може мати наслідком обмеження чи скасування прав і свобод людини і громадянина,  ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України або зміну конституційного ладу у спосіб, що   не    передбачений    Основним    Законом    України" ( 254к/96-ВР  ) (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)  (  v013p710-08  ).  Контроль  щодо  можливого  порушення процедури   розгляду   й  ухвалення  такого  закону,  встановленої статтями 154,   155,   156,   158,   159    Конституції    України ( 254к/96-ВР ), має бути не формальним, а, насамперед, спрямованим на дотримання вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема її статті 157. Тому застосований Конституційним Судом України підхід, за яким конституційному контролю підлягає не зміст Закону  N  2222 ( 2222-15  ),  а  встановлена  Конституцією України ( 254к/96-ВР ) процедура його розгляду  та  ухвалення  (з  посиланням  на  нібито "аналогічний" підхід,  застосований Конституційним Судом України у Рішенні від 7 липня 2009 року  N  17-рп/2009  (  v017p710-09  )  у справі  про  конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом), видається помилковим. 

     3. Необґрунтованою  видається  позиція  Конституційного  Суду України, відповідно  до  якої  "визнання  неконституційним  Закону N 2222 ( 2222-15 ) у зв'язку з порушенням процедури його  розгляду та  ухвалення  означає  відновлення  дії попередньої редакції норм Конституції України ( 254к/96-ВР ), які були змінені, доповнені та виключені  Законом  N  2222" ( 2222-15 ) (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення).  Спроба аргументувати  цю  позицію посиланням на те, що "аналогічні правові наслідки мали місце після ухвалення Рішення  Конституційного  Суду  України  від   7   липня 2009 року  N 17-рп/2009 ( v017p710-09 ) у справі про конституційно встановлену процедуру  набрання  чинності  законом,  в  результаті якого положення  Закону  України  "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) відновили свою дію  в  попередній  редакції"  (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення),  є некоректною.  У випадку із внесенням змін до Закону  України  "Про  Конституційний Суд  України"  (  422/96-ВР  ),  що  стали  предметом  розгляду  у Конституційному Суді України,  мало місце, з одного боку, внесення змін  до  так  званого  звичайного  закону,  а  з іншого - змінені положення цього закону  (до  моменту  визнання  їх  Конституційним Судом  України  неконституційними)  так  і  не були реалізовані на практиці. 

     Істотне значення має та обставина,  що норми  Закону  N  2222 ( 2222-15  )  з  часу набрання ним чинності фактично стали нормами Конституції України ( 254к/96-ВР ).  Наголошую,  що відповідно  до Конституції України  (  254к/96-ВР  )  в  редакції  Закону  N 2222 ( 2222-15  ),  починаючи  з  1  січня  2006   року   здійснювалася організація державної влади в Україні,  зокрема формувався Кабінет Міністрів   України,   реалізовувалися   повноваження   Президента України,  Верховної Ради України (в тому числі з прийняття законів України) та Кабінету Міністрів України, призначалися і проводилися вибори народних депутатів України,  Президента України,  депутатів місцевих рад,  а самі положення Конституції України ( 254к/96-ВР ) в   редакції   Закону   N   2222   (   2222-15   )  стали  основою найрізноманітніших правовідносин,  застосовувалися судами,  у тому числі й Конституційним Судом України. Крім цього, приймаючи окремі акти,  Конституційний  Суд  України   неодноразово   посилався   і застосовував положення, які визнані неконституційними у Рішенні. 

     4. Приймаючи  Рішення  про  визнання таким,  що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР )  (є  неконституційним),  Закону України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 2004  року  N  2222  (  2222-15  )   "у   зв'язку   з   порушенням конституційної  процедури  його  розгляду  та  прийняття" (пункт 1 резолютивної частини Рішення),  норми якого з  часу  набрання  ним чинності   стали  нормами  Конституції  України  (  254к/96-ВР  ), Конституційний Суд  України  мав  би  визначити  у  цьому  Рішенні порядок і строки його виконання.  При цьому обов'язковим суб'єктом процесу "порядку виконання Рішення" мала б бути визначена Верховна Рада   України   як   законодавчий  орган,  до  компетенції  якого безпосередньо належить  внесення  змін  до   Конституції   України ( 254к/96-ВР  )  (пункт  1  частини  першої  статті 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). 

     Такий підхід,  на  наш  погляд,  не   тільки   повною   мірою відповідав  би  частині  другій  статті  70  Закону  України  "Про Конституційний  Суд  України"  (  422/96-ВР  ),  згідно   з   якою Конституційний Суд України у разі необхідності має право визначити у  своєму  рішенні  порядок  і  строки  його  виконання,  а  також покладати  на  відповідні державні органи обов'язок забезпечити це виконання,  а й логічно узгоджувався б зі статтею 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), за якою "завданням Конституційного   Суду   України   є   гарантування   верховенства Конституції України  ( 254к/96-ВР ) як Основного Закону держави на всій території України".   

 Суддя Конституційного Суду України                       П.СТЕЦЮК