1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

2. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Коментар:

1. Коментована стаття стосується наслідків розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду. Диференціювання таких наслідків залежить від того, хто ініціював розірвання договору - відчужувач (третя особа, на користь якої був укладений договір) чи набувач.

2. У випадках ініціювання розірвання договору відчужувачем (третьою особою, на користь якої був укладений договір) відчужувач набуває право власності на майно, передане раніше за договором, одержує право на примусове його вимагання. Крім того, витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача (третьої особи) поверненню не підлягають.

Коментована стаття не передбачає можливості заяви відчужувачем вимоги про відшкодування збитків.

3. Якщо ж розірвання договору довічного утримання здійснюється у судовому порядку з підстав неможливості його подальшого виконання, то ч. 2 ст. 756 ЦК передбачає визначення правових наслідків на розсуд суду. Суд може залишити у власності набувача частину майна, переданого йому за договором, якщо розірвання договору відбувається з підстав, що "мають істотне значення". Коментованою статтею не визначається перелік підстав, що мають істотне значення, тому суд в кожному конкретному випадку буде вирішувати питання про істотність обставин.