1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Коментар:

Коментована стаття встановлює невичерпний перелік випадків, коли страховик вправі відмовити страхувальнику у здійсненні страхових виплат. Даний перелік конкретизується у ст. 26 Закону "Про страхування".

Підставою для відмови у здійсненні страхової виплати є дії страхувальника або застрахованої особи, спрямовані на настання страхового випадку. Такі дії мають бути навмисними, тобто вчиненими з умислом. ЦК не дає визначення умислу. Кримінальний кодекс України (ст. 24) поділяє умисел на прямий та непрямий. За аналогією із КК прямим можна назвати умисел, якщо особа усвідомлювала характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Не можуть вважатися підставою для відмови у здійсненні страхової виплати правомірні дії страховика, пов'язані із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.

Окремою підставою для відмови коментована стаття визначає вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку. Про вчинення злочину можна говорити тільки за наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.

Страховик вправі відмовити страхувальнику у здійсненні страхової виплати, якщо останній подав завідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку. Тут мова йде саме про завідомо неправдиву інформацію, тобто страхувальник мав знати ці відомості, але свідомо не повідомив страховика. Таке неповідомлення може істотно вплинути на розрахунок страхового тарифу та ризики страховика.

Якщо збитки, завдані майну або особистим немайновим правам страхувальника, повністю відшкодовані особою, яка їх завдала, звернення страхувальника до страховика призведе до безпідставного збагачення. У зв'язку з цим коментована стаття передбачає таку підставу для відмови у здійсненні страхової виплати.

Страхувальник зобов'язаний своєчасно повідомити страховика про настання страхового випадку (ст. 989 ЦК). Наслідком невиконання ним цього обов'язку також може бути відмова у здійсненні страхової виплати. Такий наслідок виникає також в разі створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Договором страхування можуть бути передбачені і інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати, що не суперечать закону. Так, наприклад, негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику (ст. 26 Закону "Про страхування"). До інших причин відмови у здійсненні страхових виплат судова практика відносить, зокрема, відсутність страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Складання аварійного сертифіката передбачене ст. 25 Закону України "Про страхування" в якості однієї із умов здійснення страхового відшкодування. Отже відсутність аварійного сертифіката позбавляє страхувальника права вимоги страхового відшкодування. Разом з тим, якщо настання страхового випадку підтверджується іншими доказами (висновками експертних комісій, рішенням суду тощо), відсутність аварійного сертифіката не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Так постановою господарського суду України від 15.10.2003 року задоволений позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Т" до АТЗТ "Н" та ЗАТ "М" про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із катастрофою літака Іл78 на території Еритреї. Позов задоволено незважаючи на відсутність аварійного сертифіката, оскільки кваліфікація катастрофи літака Іл78 в якості страхового випадку підтверджувалася іншими документами, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2002 по цій же справі.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.