1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Коментар:

1. Коментована стаття присвячена визначенню критеріїв, які дають підстави позбавити суб'єктивних прав на спадкування певних суб'єктів, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями в тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку. Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають "негідними спадкоємцями".

У статті визначаються підстави та порядок усунення особи права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.

2. Аналіз норм ст. 1224 ЦК України дає можливість поділити негідних спадкоємців на дві групи. До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (ч. 1 - 2 ст. 1224). Підставами для усунення від спадкування цих осіб є позбавлення ними життя спадкодавця, будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. При цьому не має значення мета вчинення таких протиправних дій, рівно як і наявність результату цих дій у вигляді сприяння злочинця собі або іншим спадкоємцям до одержання спадщини або збільшення частки у спадщині. Оскільки діяння, зазначені у ч. 1 цієї статті, є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду. Щоправда, спадкоємець, який вчинив замах на життя, за бажанням спадкодавця, висловленим в заповіті, може бути поновлений в праві спадкування за умови, що відповідний заповіт був складений або змінений після того, як спадкодавець дізнався про вчинення замаху.

Дискусійним на сьогодні є питання про те, чи підпадає під регулювання ч. 1 ст. 1224 ЦК і, відповідно, чи є підставою для усунення від права на спадкування особа, яка завдала спадкодавцеві або кому-небудь із спадкоємців умисні тяжкі тілесні ушкодження, які потягли за собою смерть потерпілого, а також про те, чи усувається від права на спадкування особа, яка була визнана неосудною або обмежено осудною.

За змістом ч. 1 ст. 1224 ЦК підставою для позбавлення права на спадкування є умисне позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя.

Слід відзначити, що ч. 1 ст. 1224 ЦК України, регламентуючи усунення від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення ними життя спадкодавця, будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, не має на меті встановлення чітко визначеного складу злочину, що призвів до зазначених протиправних діянь. Оскільки діяння, зазначені у ч. 1 цієї статті, є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду, який є самостійною та достатньою підставою для позбавлення його спадщини. Жодного додаткового рішення суду про визнання спадкоємця негідним не вимагається.

Згідно пункту 4 Правових позицій Пленуму Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - N 8. - С. 189 - 193) "підставою усунення від спадщини є умисне позбавлення життя, а не наявність певного складу злочину, що призвів до цього. Тому ця норма застосовується у випадках як вчинення умисного вбивства, так і умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть. Факт вчинення зазначених дій встановлюється в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством".

З викладеного випливає, що для усунення спадкоємця від права на спадкування має бути прийнятий судом обвинувальний вирок, що вступив у законну силу, яким встановлений конкретний склад злочину, що його вчинив потенційний спадкоємець, і за умови, що в цьому вироку буде зазначена така форма вини злочинця, як умисел.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України відсутність у діянні складу злочину є підставою для закриття провадження по справі. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Кримінального кодексу (КК) України суб'єктом злочину є фізична осудна особа. Згідно ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Згідно ч. 3 ст. 19 КК не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Таким чином, для вирішення питання про усунення особи від права на спадкування необхідно встановити, коли настала неосудність особи - під час скоєння злочину або після його скоєння під час розгляду кримінальної справи. Якщо особа визнана неосудною під час скоєння злочину, вона не може бути визнана суб'єктом злочину, а відтак про наявність її вини взагалі, а тим більше у формі умислу, не йдеться. Така особа не усувається від права на спадкування, а її права представлятиме законний представник - опікун, якщо вона визнана судом недієздатною, і піклувальник, якщо вона визнана судом обмежено дієздатною.

Якщо особа вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, вона не є суб'єктом., до якого може бути застосоване кримінальне покарання, проте суб'єктом кримінальної відповідальності (злочину) вважається, а тому за наявності в її діяннях умислу ця особа підпадає під дію ч. 1 ст. 1224 ЦК і буде усунена від права на спадкування.

3. Крім того, не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

Зазначені у ч. 1, 2 ст. 1224 ЦК України незаконні дії повинні бути здійснені умисно. З цього, зокрема, випливає, що незважаючи на те, що ч. 2 коментованої статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця в судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного здійснення і як наслідок - про усунення спадкоємця від права на спадкування.

До другої групи негідних спадкоємців (ч. 3 - 5 цієї статті) відносяться ті, чиї проступки не становлять настільки велику суспільну небезпеку, як правопорушення осіб, зазначені у ч. 1, 2 даної статті. Тому ці особи усуваються лише від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями в тексті заповіту у спадкодавця зберігається.

До них відносяться батьки, позбавлені батьківських прав щодо дитини - спадкодавця, якщо судове рішення про їх позбавлення було в силі на час відкриття спадщини; батьки та повнолітні діти, до яких прирівнюються відповідно усиновлювачі та усиновлені, та інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця (наприклад, опікун, піклувальник, другий з подружжя, дід, баба, повнолітні онуки, правнуки, брати та сестри спадкодавця (глава 6 ЦК України, глави 9, 22 СК України). Ця обставина також повинна бути підтверджена у судовому порядку.

До цієї групи відносяться також особи, шлюб між якими є недійсним безпосередньо з моменту його укладення (ст. ст. 22, 24 - 26 СК України) або визнаний таким за рішенням суду (ст. 39 - 41 СК України). Водночас в інтересах добросовісного подружжя закон передбачає виняток. Якщо рішення про визнання шлюбу недійсним прийняте після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування у спільному майні подружжя, нажитому під час шлюбу.

Окремо закон виділяє усунення від спадкування особи, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК України). Цей потенційний спадкоємець також усувається від права на спадкування за законом, але на відміну від осіб, зазначених у ч. 3 та 4, щодо яких закон говорить про безумовну втрату права на спадкування у разі встановлення певних фактів, він визнається негідним спадкоємцем на розсуд суду. Іншими словами, навіть у випадку встановлення у судовому засіданні зазначених у ч. 5 обставин усунення особи від спадкування є виключною прерогативою суду. Імовірно, таке вирішення питання викликано складністю однозначного тлумачення термінів "ухилення від надання допомоги спадкодавцеві", "тяжка хвороба" та "безпорадний стан спадкодавця".

4. Вищевикладені правила стосуються усіх без виключення спадкоємців, в тому числі й тих, що мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України), а також поширюються на відказоодержувачів (ст. 1238 ЦК України).

5. ЦК України не визначає, до яких суб'єктів застосовуються норми цієї статті. Використання у ній терміну "особи" дозволяє стверджувати про теоретичну можливість застосування окремих її норм не лише до фізичних, але й до юридичних осіб, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 під особами розуміються як фізичні, так і юридичні особи.

Разом з тим аналіз змісту підстав для усунення від права на спадкування дає можливість переконливо стверджувати про те, за своєю природою жодна з визначених у ст. 1224 ЦК підстав не може зумовлювати усунення від спадкування юридичних осіб.

Безспірно, що юридичні особи не можуть бути усунені від права спадкування на підставі ч. 3, 4 цієї статті, де мова йде про правовідносини, які можуть складатися виключно між фізичними особами. Навряд чи можливе застосування до них і ч. 1, адже суб'єктом злочину є фізична особа, хоча це не спростовує можливості працівників таких юридичних осіб вчинити зазначені у ній протиправні дії і тим самим сприяти закликанню організації до спадкування. Наведене частково буде справедливим і у відношенні ч. 2. Формально юридичні особи могли б підпадати під дію ч. 5, якщо вони є стороною у договорі, що має на меті матеріальне забезпечення і постійне піклування про спадкодавця. Незважаючи на те, що легітимність подібних правовідносин є сумнівною, вони зустрічаються на практиці і тому настання описаної вище правової ситуації є цілком можливим. Проте неправомірні дії в контексті ч. 5 ст. 1224 ЦК можуть тягнути за собою лише усунення права на спадкування за законом, суб'єктами якого є лише фізичні особи (ст. 1261 - 1266 ЦК).

6. Коментована стаття не регулює питання про долю спадщини, яка перейшла до негідних спадкоємців до прийняття рішення про усунення їх від права на спадкування. Оскільки легітимна підстава набуття спадкового майна у подібних випадках відпала, обгрунтованим буде висновок про застосування стосовно цих осіб правил, що регулюють повернення безпідставно набутого майна (гл. 83 ЦК України). Кредиторами в такому зобов'язанні будуть інші спадкоємці, до яких має перейти частка особи, що була усунена від права на спадкування, а у разі визнання спадщини відумерлою - територіальні громади.