Судна України можуть перебувати у всіх формах власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Ядерне судно має перебувати тільки у державній власності.

Коментар:

Як вже нами зазначалося, судно є різновидом транспортних засобів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспорт", транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України (нині - Міністерства інфраструктури), є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих рад, належать до комунальної власності. Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, організацій і громадян.

Відповідно до Конституції України, положень гл. 23 ЦКУ, майно може перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Згідно коментованої статті, це стосується всіх видів суден, окрім ядерних суден, які можуть перебувати тільки у державній власності.

Право власності на судно виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, які прийнято називати способами виникнення права власності. Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначені у гл. 24 ЦК України способи набуття права власності в юридичній літературі прийнято відносити до первісних або похідних способів. Отже, у першому випадку право власності на судно виникає вперше або незалежно від попередніх власників (наприклад, будівництво судна, його націоналізація, конфіскація тощо), а у другому - право нового власника виникає на підставі права власності попереднього власника внаслідок волевиявлення останнього (наприклад, відчуження судна за договором купівлі-продажу).

Виникнення права власності на судно водночас передбачає припинення цього права у іншого суб'єкта. Перелік підстав припинення права власності наведено у ст. 346 ЦК України.

Розглянемо деякі з наведених способів набуття права власності, які є найбільш характерними для права власності на судна.

Будівництво нового судна - це тривалий процес, внаслідок якого виникає нова річ. При будівництві морських суден використовуються типові форми договору, розроблені Асоціацією суднобудівельників Японії, Асоціацією західноєвропейських суднобудівельників тощо. Згідно зі ст. 19 КТМУ право власності на судно, що будується, регулюється законодавством держави, на території якої перебуває таке судно, якщо договором на будівництво судна не встановлено інше.

Право власності на судно може виникати внаслідок визнання його безхазяйною річчю у випадках, передбачених ст. 335 ЦК України: коли власник судна відмовився від нього (наприклад, судно, кинуте його власником внаслідок посадки на мілину); коли власник судна невідомий (наприклад, судно, що затонуло у межах територіальних вод України); коли власник втратив право власності на судно в силу закону (наприклад, втрата права на морське судно, що затонуло).

Згідно зі ст. ст. 123 - 124 КТМУ у випадках, коли майно, що затонуло, ставить безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю чи здоров'ю людей, забрудненню навколишнього природного середовища, а власник майна не зробить заяви або не підніме майно у встановлений строк, він втрачає право власності на це судно і це судно стає державною власністю. Це виключення стосується заходів держави, спрямованих на забезпечення безпеки під час використання атомної енергії, і є похідним від норм законодавства України, що регулюють використання атомної енергії та міжнародних договорів.

Похідні способи набуття права власності на судно виникають з договорів про відчуження. До таких належить договір купівлі-продажу, щодо якого на практиці розроблено відповідні проформи, які враховують специфіку того чи іншого судна, яке підлягає відчуженню, а також його характеристики - нове або таке, що вже було у користуванні тощо (наприклад типова форма NSF, яка була розроблена Асоціацією суднових брокерів Норвегії і підтримана міжнародною організацією БІМКО).

Договором про відчуження судна є договір лізингу судна. За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно (див. коментар до ст. ст. 215, 216, 217, 218, 219, 220 та 221 КТМУ).

Ще однією підставою виникнення права власності на судно є відмова власником від своїх прав на судно внаслідок абандону. Абандоном є заява страхувальника про відмову від своїх прав на застраховане судно і отримання повної страхової суми у випадках: пропажі судна безвісти; економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна; захоплення судна, якщо захоплення триває більше двох місяців. Заява абандону є підставою переходу права власності на морське судно до страховика за договором морського страхування (див. коментар до ст. ст. 271, 272 та 273 КТМУ).

Припинення права власності на судно відбувається на загальних підставах у зв'язку з укладенням відповідних договорів, а також внаслідок відмови від права власності шляхом скоєння дій, які свідчать про відповідне волевиявлення власника. Наприклад, судно, що втратило свої властивості, може бути віднесено до категорії "майна, що затонуло" (п. 1 ст. 120 КТМУ). У зв'язку з цим власника може бути зобов'язано знищити це морське судно (п. 1 ст. 123 КТМУ), тоді як порт має право за рахунок власника знищити це судно (п. 3 ст. 123 КТМУ). Майно, підняте портом внаслідок того, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю і здоров'ю людей або забруднення навколишнього природного середовища, може бути витребуване його власником протягом двох років з дня, коли майно було фактично піднято. Якщо підняте майно реалізовано портом через неможливість або недоцільність його зберігання, власнику майна повертається виручена від реалізації сума за вирахуванням усіх витрат, понесених портом у зв'язку з підняттям, зберіганням і реалізацією майна (ст. 126 КТМУ). Таким чином законодавець передбачив можливість збереження за первісним власником його прав щодо власності на судно.