Право на майно, що затонуло у внутрішніх водах або у територіальному морі України, а також відносини, що виникають у зв'язку з цим майном, визначаються чинним законодавством України.

Коментар:

Кодексом (ст. 125) прямо передбачаються випадки, коли власник майна, що затонуло, втрачає права на нього.

Згідно коментованої статті лише в тих випадках, коли заява згідно ст. 122, 123 Кодексу не робиться або майно не піднято в строк, що встановлений у відповідності з цими статтями, може бути поставлене питання про право власності на майно, яке вирішується у відповідності до діючого законодавства України.

Правило ст. 121 Кодексу дещо ускладнило питання про порядок втрати права власності на майно, що затонуло. Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України на морські судна, судна внутрішнього плавання поширюється режим нерухомого майна. В тому випадку, коли власник судна, що затонуло, не зробить заяву або не підніме майно в строк, що визначений ст. 122, 123 Кодексу вважається, що власник відмовився від права власності на судно і воно є безхазяйною річчю. В цьому випадку згідно ч. 2 ст. 335 ЦК безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Так, оскільки капітан порту відповідно до законодавства здійснює державну реєстрацію суден, вважаться, що облік судна, що затонуло, і вантажу, що на ньому знаходиться, здійснюється капітаном відповідного морського порту, який робить оголошення про це в друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйного судна воно передається у державну власність згідно ст. 125 Кодексу.