Стаття 215. Поняття договору лізингу судна

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 цього Кодексу.

Коментар:

Вперше в Україні до Кодексу внесено главу, що присвячена договору лізингу судна. В свою чергу, ст. 215 вперше дає легальне визначення договору лізингу судна як договору за яким власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Відповідно до законодавства України договір лізингу є різновидом договору оренди, основною відмінністю якого є право лізингоодержувача на викуп майна після закінчення строку лізингу. На сьогодні лізингові правовідносини в Україні регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року (далі - Закон про лізинг). Так, ст. 8 Закону про лізинг передбачається, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Тобто, після закінчення строку лізингу право власності на предмет лізингу автоматично не переходить до лізингоотримувача. Якщо лізингоодержувач бажає отримати його у власність, то відповідно до ст. 8 Закону про лізинг він повинен укласти з лізингодавцем договір купівлі-продажу предмета лізингу.

Договір лізингу судна є оплатним договором. Так, ч. 2 коментованої статті передбачається обов'язок лізингоодержувача сплачувати лізингову плату, що включає в себе плату за користування судном і його вартість за договором морського лізингу. Дане положення відповідає вимогам ст. 16 Закону про лізинг, яка передбачає, що лізингові платежі можуть включати: а)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в)компенсацію відсотків за кредитом; г)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частина 3 ст. 215 містить обмеження щодо укладання договору лізингу українського державного судна, який повинен укладатися відповідно до вимог діючого законодавства України (див. коментар до ст. 17).