У разі страхування судна страховик, крім випадків, зазначених у статті 256 цього Кодексу, не відповідає за збитки, що сталися внаслідок того, що судно було відправлено в неморехідному стані, якщо тільки неморехідний стан не був викликаний його прихованими недоліками. Страховик також не відповідає за збитки, що сталися внаслідок ветхості судна і його приладдя, їх зношеності від часу або звичайного користування, а також за збитки, що виникли внаслідок завантаження, з відома страхувальника або його представника, але без відома страховика, речовин і предметів, небезпечних у відношенні вибуху і самозаймання, якщо договором страхування не передбачено інше.

Коментар:

Коментована стаття виходить з того, що збитки, настання яких не можна уникнути не покривається договором страхування, якщо тільки мова не йде про приховані недоліки судна, тобто такі недоліки, які не могли бути виявлені під час страхування судна.

Таким чином, дана стаття охоплює лише договір страхування судна і не стосується договору страхування вантажу. Тобто, якщо, наприклад, неморехідність судна стане причиною втрати або пошкодження вантажу, що перевозився на даному судні, страхувальник має право на отримання страхового відшкодування, крім випадків, коли йому було відомо про неморехідний стан судна і він не сповістив про це страховика.

До числа недоліків, що майже завжди тягнуть за собою настання збитків законодавець визначає неморехідний стан судна. Як відомо, обов'язок забезпечення морехідного стану судна покладається на судновласника і тому наслідки неморехідності судна повинні регламентуватися таким чином, щоб стимулювати судновласника до належного виконання своїх обов'язків. Проте, якщо судновласник доведе, що він прийняв всі залежні від нього заходи для уникнення настання збитків, то збитки від неморехідності про які він не знав і не повинен був знати будуть йому компенсовані на підставі ст. 257 Кодексу.

Якщо ж збитки, що призвели до неморехідності судна не мали характеру прихованих недоліків, страхове відшкодування страховиком не виплачується. Така санкція встановлюється за винну поведінку страхувальника, який не виявив вчасно недоліки, які він міг і повинен був виявити. В такому випадку, для звільнення страховика від обов'язку щодо сплати страхового відшкодування необхідно довести вину страхувальника, якою може виступати навіть проста необережність.

Ще однією підставою для звільнення страховика від сплати страхового відшкодування є завантаження, з відома страхувальника або його представника, але без відома страховика, речовин і предметів, небезпечних у відношенні вибуху і самозаймання, якщо договором страхування не передбачено інше. Тобто, в даному випадку враховується для виплати страхового відшкодування поведінка страхувальника. Якщо завантаження вказаних речовин і предметів здійснювалося з відома страхувальника, він повинен був повідомити про це страховика при укладанні договору страхування, оскільки вказані обставини мають значення для визначення ступеню ризику. В іншому випадку, страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування.

Однак, можуть мати місце випадки, коли вибухові і самозаймисті речовини були здані для перевезення під неправильним найменуванням і при прийманні перевізник не міг за допомогою зовнішнього огляду це виявити. В такому випадку, страховик в разі завдання збитків судну такими речовинами, зобов'язаний сплатити страхове відшкодування. Проте, в подальшому, страхувальник може пред'явити відповідний регресний позов відправнику таких речовин.

Збитки від ветхості судна і його приладдя, їх зношеності від часу або звичайного користування також не підлягають відшкодуванню страховиком. При цьому, в даному випадку не має значення чи є в цьому вина страхувальника чи ні.