Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

Коментар:

1. Частина перша ст. 233 КЗпП підтверджує визнання тримісячного строку, як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Якщо і ст. 225 КЗпП, і ст. 233 КЗпП встановлюють єдиний строк, а ці дві статті охоплюють практично усі випадки звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників, то такий строк і слід вважати загальним, хоч закон його таким і не називає.

Природно, загальне правило може мати винятки. Винятки встановлюється в ст. 233 КЗпП для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу - це не спір про звільнення. Тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено (як виняток) місячний строк.

2. Стаття, що коментується, визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист права. Очевидно, законодавець вважає, що для визначення цього дня використовувати аналогічне правило ст. 225 КЗпП не можна. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, ст. 233 КЗпП конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановивши альтернативу, законодавець не визначив суб'єкта, який має право вибрати той чи інший день для початку обчислення строку. Все-таки уявляється виправданим строк обчислювати з дня, коли вчинено більш ранню дію. Такий висновок обумовлено тим, що обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб'єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, то слід думати, що при першій же дії власника (наприклад, врученні трудової книжки із записом про звільнення) працівник і дізнався про порушення права. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові копію наказу про звільнення, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права.

3. Власник має право звернутися до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, не пізніше одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Цей же строк діє й тоді, коли позов про відшкодування матеріальної шкоди пред'являє вищестоящий орган або прокурор (частина четверта ст. 136 КЗпП). Оскільки цей строк обчислюється з дня виявлення прямої дійсної шкоди, час, який пройшов до виявлення, значення для вирішення питання про строк, у межах якого можливе притягнення працівника до матеріальної відповідальності, не має.