1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.

Коментар:

1. Однією з правомочностей подружжя, як і інших власників, є можливість вилучення з речі її корисних властивостей, тобто користування нею. Подружжя наділені правом визначити порядок користування спільним майном. Не позбавлені цього права також інші учасники спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 369 ЦК). Водночас закон не визначає ні форми, ні змісту договору про використання майна, що є у спільній сумісній власності, тому для даних відносин слід застосовувати норми, які регулюють порядок укладення і посвідчення подібного договору між учасниками спільної часткової власності (ч. 2 - 4 ст. 358 ЦК). Застосування останніх з урахуванням особливостей права спільної сумісної власності дозволяє виділити наступні особливості договору про визначення порядку користування майном між подружжям:

1) оскільки правомочність користування нерозривно пов'язана і базується на праві власника володіти майном, даний договір має своїм предметом і володіння, і користування спільним майном подружжя;

2) не суперечитиме закону укладення такого договору, якщо подружжя є учасниками спільної часткової власності, порядок користування якою не врегульований шлюбним договором між ними (ч. 2 ст. 97, ст. 98 СК);

3) укладення між подружжя договору про порядок володіння та користування сумісним майном є винятковою прерогативою подружжя. Закон не зобов'язує подружжя укладати такий договір, що може бути притаманно для суб'єктів права спільної часткової власності (ч. 1 ст. 88 ЗК). Висновок про заснованість даного договору винятково на вільному волевиявленні подружжя не може бути поставлений під сумнів навіть з урахуванням ч. 1 ст. 67 СК, з якої нібито випливає обов'язковість визначення користування майном як передумова для укладення з іншою особою договору про відчуження дружиною або чоловіком своєї частки у праві спільної сумісної власності на користь іншої особи (див. коментар до цієї статті);

4) змістом договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном подружжя є наділення останніх правами та встановлення обов'язків щодо володіння, використання, утримання, визначення правових наслідків одержання від використання спільного майна плодів, продукції та доходів, здійснення інших дій щодо спільного майна. Договір може стосуватися як усього спільного сумісного майна, так і його частини;

5) одним з основних положення договору про визначення порядку володіння та користування спільним сумісним майном подружжя є визначення порядку володіння та користування майном у натурі. Незважаючи на те, що частки учасників спільної сумісної власності завчасно не визначені, думаємо, що все ж припустимою є аналогія з ч. 3 ст. 358 ЦК, за якою кожен співвласник одержує право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Подружжю в такому випадку доцільно виходити з презумпції рівності часток, якщо така презумпція не спростована шлюбним договором. Не суперечитиме закону і надання у натурі майна, не співрозмірного з його часткою. При цьому той з подружжя, який отримав у володіння та користування меншу частину майна, ніж та, що відповідає його частці, або взагалі не отримав майно у володіння та користування у натурі, має право на підставі ч. 3 ст. 358 ЦК на відповідну матеріальну компенсацію;

6) предметом даного договору є визначення порядку володіння та користування саме майном, а не тільки речами, що належать подружжю. Таким чином, у договорі подружжя має змогу визначити порядок використання майнових прав, набутих за час шлюбу;

7) через відсутність спеціальних норм при вирішенні питання про належну форму договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном подружжя слід керуватися загальними положеннями про форму правочину (ст. ст. 205 - 210 ЦК) та форму договору (ст. 639 ЦК);

8) згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути як самостійним, так і виступати частиною договору про відчуження частки. В першому випадку, якщо предметом договору є майно, права на яке підлягають обов'язковій державній реєстрації, вимагається правовстановлювальний документ та, у встановлених випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, - довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Правовстановлювальний документ після його огляду повертається власнику, а в тексті договору зазначається найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала (абзац п'ятий пункту 58 Інструкції).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути також частиною договору про відчуження частки. Як визначено у Інструкції (абзац другий пункту 58) порядок володіння та користування майном може бути вказаний у договорі відчуження за наявності угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування спільним майном (його конкретними частинами). Проте слід мати на увазі, що згідно частини другої коментованої статті СК попередньо укладений договір про порядок користування спільним сумісним майном подружжя є обов'язковим для правонаступника дружини (чоловіка) лише в тому випадку, коли він, по-перше, стосується житлового будинку, квартири, іншої будівлі чи споруди або земельної ділянки; по-друге, був посвідчений нотаріально.