1. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

2. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Коментар:

1. Дана стаття передбачає обов'язок батьків щодо забезпечення дитини усім необхідним майном, яке допомагатиме у вихованні та розвитку дитини. При цьому йдеться про майно, яке не безпосередньо призначене для розвитку дитини і спеціально придбавається батьками з цією метою, а про інше майно, яке так чи інакше слугує потребам розвитку дитини. Йдеться про нерухоме майно, побутові прилади, меблі, оргтехніку, музичні інструменти тощо. Частиною першою даної статті такі речі повинні передаватися дитині у користування. Звісно, що для дитини з точки зору її побутових потреб як мінімум потрібне ліжко, постіль, стілець, стіл тощо. В кінцевому рахунку перелік речей, необхідних для забезпечення розвитку і виховання, які повинні надаватися у користування залежать від можливостей конкретної сім'ї та основне рівні розвитку дитину, її інтересів та потреб.

2. Частина друга даної статті містить відсилочну норму, за якою права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. У чинному законодавстві серед норм, які стосуються проживання членів сім'ї потрібно назвати ст. 405 ЦК України та ст. ст. 64, 156 ЖК України.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Положення даної норми поширюються на членів сім'ї, куди очевидно також включаються і діти власника житла.

За своєю правовою природою це право проживання є правом сервітутного типу і відноситься до особистих сервітутів. Особистий характер даного сервітуту полягає у тому, що воно встановлюється в інтересах певної особи, яка має статус члена сім'ї власника житлового приміщення. Разом з тим питання про те, хто повинен бути членом сім'ї для того, щоб проживати у житлі власника за законодавством України залишається відкритим. Так, ст. 405 ЦК України передбачає, що "члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону". З наведеного формулювання можна виділити принаймні такі умови, за наявності яких особа матиме право на користування житлом поряд з власником: користувач повинен бути членом сім'ї власника житла та проживати разом з ним.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Таким чином, хоча ознакою сім'ї за СК України є спільне проживання та ведення спільного побуту, однак є ряд випадків, коли особи будуть вважатися членами сім'ї, не проживаючи разом. В контексті ж ст. 405 ЦК України вимога спільного проживання є додатковою і має обов'язковий характер.

Якщо ж виходити з розуміння сім'ї за житловим законодавством то відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України "до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство". Тут ознака постійного проживання є обов'язковою умовою розуміння сім'ї.

З даного аналізу можна зробити висновок, що ч. 1 ст. 405 ЦК України тяжіє швидше до житлового законодавства, ніж до сімейного. Разом з тим застосування сімейного законодавства викликає певні спори. Існує думка, що право користування житловим приміщенням, яке, будучи за своєю природою правовідношенням сервітутного типу, не може регулюватись нормами житлового законодавства. Тому застосування цих норм, зокрема ст. 64 та ст. 156 ЖК України можливе тільки за аналогією. При цьому ст. 156 ЖК України передбачає, що члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні із власником будинку (квартири), якщо при їх виселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Вбачається, що Цивільний кодекс України як акт загальний порівняно з Сімейним та Житловим кодексами не повинен вводити додаткові вимоги для набуття прав користування і достатньо було б обмежитись вказівкою на члена сім'ї.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік. До поважних причин закон може віднести строкову службу в армії, навчання, робота за кордоном, лікування, тривалі відрядження тощо. Власник житла і член його сім'ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).