1. Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).

2. У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.

У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

Коментар:

1. Коментована стаття встановлює загальне та спеціальне правило щодо визначення осіб, які можуть бути усиновленими, зважаючи на вік особи. За загальним правилом усиновленою може бути дитина, визначення якої знаходимо у ст. 6 СК України, тобто особа до досягнення нею повноліття. Встановлення цього правила зумовлено, насамперед, забезпеченням завдань усиновлення, визначених ч. 2 ст. 207 цього Кодексу, а саме забезпеченням стабільних та гармонійних умов життя особи, котру усиновляють. Саме перебуваючи у правовому статусі дитини, людина потребує "зовнішнього" забезпечення умов її життя, оскільки у випадку становлення людини як особистості правове наповнення її родинного зв'язку відходить на другий план, більше складає категорію моральну.

2. Не викликає сумніву, що легше процес взаємної адаптації усиновленого та усиновлювача проходить при усиновленні малолітньої дитини. Інша справа, коли мова йде про усиновлення підлітка, у вихованні та становленні особистості якого можливі додаткові складності. Тому детальніше суду необхідно підходити до проведення усиновлення таких осіб, особливо зважаючи на те, чи буде відповідати це виключно інтересам такої дитини, чи, можливо, на перший план виходять інтереси самого усиновлювача, який на майбутнє бажає визначити собі особу, котра буде його утримувати.

Усиновлення підлітків може проводитися у випадках, коли усиновленню передувало їх виховання і утримання особами, котрі виявили бажання бути усиновлювачами, або коли наявність між ними контактів та відносин свідчить про проявлену турботу, взаємну прив'язаність, бажання юридично оформити відносини, що фактично вже склалися.

Ретельне з'ясування обставин справи при вирішенні питання про допустимість усиновлення підлітка - запорука недопущення зловживанням усиновленням задля задоволення власних егоїстичних міркувань. Необхідно встановити, з якою метою проводиться усиновлення: замінити рідну сім'ю або отримати, наприклад, право користування житловим приміщенням усиновленого, право отримати допомогу, пенсію, спадщину, яка належить усиновлюваному, і т. п.

3. Закон не містить обмежень щодо усиновлення дітей, котрі мають яке-небудь захворювання. Усиновленими можуть бути як здорові, так і хворі діти. Однак якщо дитина хвора або має певні відхилення у розвитку, то такі усиновлювачі повинні бути повідомлені про ці обставини, оскільки це вимагатиме додаткових матеріальних та моральних витрат для забезпечення належного виховання усиновленої дитини. Також необхідним є встановлення реальних можливостей усиновлювача (усиновлювачів) не тільки щодо виховання, але й для лікування такої дитини. Це особливо важливо, коли усиновляють дитину, котра страждає на недугу, що потребує спеціального догляду, харчування, тривалого лікування, створення особливих умов для утримання і виховання та ін. В цьому аспекті слід мати на увазі, що закон прямо не передбачає як підставу для відмови в усиновленні стан здоров'я дитини, якщо усиновлювачі були своєчасно попереджені і, незважаючи на це, свідомо виразили бажання усиновити хвору дитину.

4. Окрім загального правила, з набранням СК України чинності визначається світова практика можливості усиновлення не тільки дитини, але й повнолітньої особи. Підстави для такого усиновлення можуть бути різноманітні, однак вони не повинні суперечити загальним завданням усиновлення як правового інституту.

Повнолітня особа може бути усиновленою, тільки якщо вона не має матері або батька чи, будучи дитиною (до досягнення повноліття), була позбавлена їхнього піклування. Однак усиновлення повнолітніх осіб слід визнати не як правило, а як виняток. Тому суду, який вирішуватиме питання щодо усиновлення, закон встановлює додаткові умови, а також окреслює додатковий обсяг обставин, котрі необхідно встановити під час розгляду справи.

Такими чинниками є:

- винятковість, тобто необхідно довести суду необхідність проведення усиновлення, а також неможливість оформлення іншого правового зв'язку між особою, яка бажає усиновити, та особою, котру бажають усиновити (одруження, складання заповіту на користь цієї особи). При цьому здійснення усиновлення не повинно обумовлюватися досягненням іншого правового наслідку, ніж правового оформлення, можливо, вже наявного фактичного родинного зв'язку;

- врахування сімейного стану особи, яку бажають усиновити, а саме наявність батьків або їхнього піклування;

- врахування сімейного та родинного стану особи, яка бажає усиновити повнолітню особу. Тобто до уваги судом повинні бути взяті наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей. Це може послужити підставою визнати необхідність здійснення усиновлення, зважаючи на природне бажання особи продовжити рід, передати справу та ін. Закон безпосередньо не встановлює заборону на усиновлення повнолітньої особи особою, яка вже має власних дітей, але цей фактор повинен враховуватися судом. При цьому можуть братися до уваги обставини, котрі визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями (напр., у порядку усунення від спадщини);

- невичерпність обставин, які можуть враховуватися судом. Тобто врахування (розширення) обставин, які повинні враховуватися судом при вирішенні питання про усиновлення повнолітньої особи, визначається у кожному конкретному випадку.