1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи -

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього або, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Коментар:

1. Об'єкт цього злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 152.

Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153, а їх насильницьким характером. Український законодавець виходить з того, що здійснюваний на добровільних засадах гомосексуалізм, тобто сексуальний потяг до осіб своєї статі, має розглядатись не як діяння, заборонене під загрозою кримінального покарання, а як особливий стан організму людини, нетипова сексуальна поведінка. Певні біологічні форми, за допомогою яких відбувається сексуальне спілкування між людьми, у суспільстві можуть визнаватися аморальними, але мають ставати предметом кримінально-правового регулювання лише у тому разі, коли вони зачіпають соціальний бік статевих стосунків, посягають на такі важливі соціальні цінності, як статева свобода і статева недоторканність, нормальний розвиток неповнолітніх.

2. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. При цьому характеристика потерпілого на кваліфікацію за ст. 153 не впливає (див. також п. 2 коментарю до ст. 152). Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст. 156.

Задоволення статевої пристрасті з трупом за наявності підстав може розглядатись як наруга над трупом і кваліфікуватись за ст. 297.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту - див. коментар до ст. 152), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки і які зовсім не обов'язково означають так зване статеве проникнення - введення частини тіла однієї людини або предметів навколишнього світу у природні отвори іншої людини з метою отримання сексуального задоволення. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus per anum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт (вестибулярний коїтус, нарвасадата, міжстегновий коїтус тощо), фроттаж (сексуальне задоволення чоловіка шляхом тертя об тіло жінки), садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнення у піхву жінки певним предметом - палицею, пляшкою тощо).

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом потрібно відмежовувати від посягань на тілесну недоторканість людини, які, за наявності до цього підстав, можуть кваліфікуватись, наприклад, як злочини проти здоров'я особи чи хуліганство або розцінюватись як правомірні дії (наприклад, введення медичною сестрою клізми в анус хворого). При цьому слід мати на увазі, що дії, об'єктивно позбавлені сексуального характеру (введення різних предметів не у статеві органи чи анус, а в інші природні отвори людини, шмагання батогом, припікання тіла цигарками тощо), можуть кваліфікуватись за ст. 153 лише за умови, що умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб своєї статевої пристрасті, у зв'язку з чим вчинене є підстави розцінювати як посягання на статеву свободу (статеву недоторканість) потерпілої особи.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму - аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком. Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) - це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152). Перелік способів, які трансформують відповідну сексуальну поведінку людей у злочин, є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

4. Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчинюваних дій сексуального характеру), якій виповнилось 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичне насильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або призводить останнього у безпорадний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повинна визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153 без посилання на ст. 27 (див. також п. 6 коментарю до ст. 152).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу цей злочин потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування. Про особливості психічного ставлення винного до неповнолітнього чи малолітнього віку потерпілої особи див. коментар до ст. 152.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 або 154; 4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153), а особливо кваліфікуючими - вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої), а також спричинення особливо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 153). За своїм змістом ці ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам зґвалтування (про їх зміст див. коментар до ст. 152).