1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Коментар:

У частині 1 коментованої статті фактично надається визначення дитини як учасника сімейних правовідносин. Дитиною визнається особа до досягнення нею повноліття. Повноліття за українським законодавством настає з вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК). Отже до досягнення 18 років фізична особа має правовий статус дитини. Наявність у особи правового статусу дитини означає, що така особа має відповідні права та обов'язки дитини. Спеціальні норми, які конкретизують обсяг прав та обов'язків дитини, містяться як у Сімейному кодексі (ст. ст. 148, 149, 152, 160, 177, 179, 243, 247, 253 тощо), так і у Цивільному кодексі (ст. ст. 31, 32, 33). Крім того, права дитини підлягають спеціальному захисту на підставі положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У коментованій статті йде мова про загальне визначення дитини та поділ поняття "дитина" на дві категорії: малолітня дитина та неповнолітня дитина.

Малолітньою слід вважати дитину віком до 14 років. Коментована стаття кореспондує положенням статті 31 ЦК, якою визначається часткова дієздатність малолітньої фізичної особи, яка хоча і не називається у ЦК дитиною, але по суті вікових ознак є такою.

Дитина у віці від 14 до 18 років є неповнолітньою. Неповнолітня дитина має неповну цивільну дієздатність в силу ст. 32 ЦК, а також має певний особливий статус у сімейних правовідносинах. Так, на відміну від малолітньої дитини, неповнолітня дитина може надавати згоду на зміну її по батькові в разі зміни ім'я її батька (ст. 149 СК). Неповнолітня дитина самостійно визначає своє місце проживання, якщо її батьки проживають окремо (ст. 160 СК) тощо. Дитина, яка досягла 14 років, вправі самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів (ч. 3 ст. 152 СК).

Слід зазначити, що незважаючи на дихотомічний поділ поняття "дитина" на види, СК передбачає і інші вікові межі, за досягнення яких дитина отримує певні права. Так, дитина, яка досягла 7 років, вправі надавати згоду на зміну свого прізвища у разі зміни прізвища обома її батьками (ст. 148 СК). Дитина, яка досягла 10 років, має право узгоджувати своє місце проживання, якщо її батьки проживають окремо (ч. 2 ст. 160 СК). Іноді у Сімейному кодексі зустрічаються оціночні поняття належного віку дитини для реалізації нею певних прав. Так, в силу положень статті 253 СК, на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. СК не визначає конкретного віку, посилаючись на можливість дитини висловити свою згоду. Отже надання дитині такого права буде залежати від психофізіологічних властивостей дитини, що має бути визначено в кожному конкретному випадку.