Мы ВКонтакте

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. 

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Коментар:

1. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника в літературі і на практиці звичайно називають звільненням за власним бажанням. У подальшому викладенні ці два поняття будуть використовуватися як синоніми.

2. Якщо трудовий договір укладено на невизначений строк, працівник має право в будь-який час розірвати його, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні.

Відповідно до ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України протягом строку відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі забороняється звільнення засуджених з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл надається після перевірки обґрунтованості заяви засудженого. Відмова в дозволі на звільнення повинна бути вмотивована. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі. Відповідно до частини другої ст. 124 Конституції вона може бути оскаржена в суді.

3. У цілій низці випадків закон зобов'язав власників робити звільнення працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому мова йде про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися в загальному порядку. У цьому випадку строк попередження про звільнення скорочується на розсуд працівника хоча б навіть і до одного дня. Випадки, коли на власника покладається обов'язок звільнити працівника в строк, про який він просить, перелічені в ст. 38 КЗпП. Усі вони об'єднані однією загальною ознакою - неможливістю для працівника продовжувати роботу, яка виявляється, зокрема, у такий спосіб:

1) переїзд на нове місце проживання. Очевидно він повинен бути чимось підтверджений. Підтвердженням у цьому випадку можуть бути документи, наприклад, ті, що свідчать зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання;

2) переведення одного з подружжя в іншу місцевість (підтверджується довідкою про переведення на нове місце роботи);

3) вступ до навчального закладу (підтверджується довідкою навчального закладу);

4) неможливість проживання в даній місцевості (підтверджується медичним висновком);

5) вагітність (підтверджується медичним висновком);

6) догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або за дитиною-інвалідом. Відповідно до законодавства не потрібно будь-якого підтвердження необхідності догляду. Запис про дітей у відділі кадрів, як правило, є. У необхідних випадках документи про наявність дитини повинні бути надані. А факт звільнення саме через догляд за дитиною підтверджується лише заявою працівника. Вимагати будь-яких документів, що підтверджують такий мотив звільнення (за наявності дитини), власник не вправі;

7) догляд за хворим членом сім'ї або інвалідом першої групи (необхідність догляду підтверджується медичним висновком). Щодо інваліда першої групи необхідна тільки довідка, що він проживає разом із працівником, або хоч і не разом, але є можливість з урахуванням місць проживання здійснення догляду за інвалідом першої групи;

8) вихід на пенсію. Звільнення за власним бажанням працівника, якому призначена пенсія або такого, щодо якого зроблено подання про призначення пенсії, або який хоча б досяг пенсійного віку, повинне розглядатися як вихід на пенсію, якщо працівник вказує на цю причину звільнення в заяві. Для оформлення звільнення з цієї причини досить перевірити факт призначення пенсії, подання для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. Перевіряти дійсність мотивів недоцільно, оскільки закон визнає право зазначених працівників посилатися просто на таку причину звільнення без яких-небудь додаткових обґрунтувань;

9) прийняття на роботу за конкурсом. При цьому, до уваги береться не тільки конкурс, що проводиться у випадках, передбачених законодавством, але і конкурс, що проводиться у випадках, прямо не передбачених законодавством. Обмеження дії цієї пільги випадками проведення конкурсу, прямо передбаченими законодавством, суперечило б змісту ст. 38 КЗпП.

Ст. 38 КЗпП зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин. Які інші причини можна визнати поважними - це повинно вирішуватися у кожному конкретному випадку.

4. Власник зобов'язаний звільнити також працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору з цих питань. Сьогодні актуальним є право на звільнення в строк, що визначається працівником, у випадках такого порушення як затримка виплати заробітної плати.

5. Значення поважних причин звільнення працівників з роботи за власним бажанням істотно знизилося у зв'язку з переходом до диференціації розміру допомоги по соціальному страхуванню (якщо вона не виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку) за критерієм тривалості страхового стажу, а не безперервного стажу роботи. Однак це не означає, що кваліфікація звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин взагалі втратила значення. Зокрема, наявність поважних причин звільнення, як юридичний факт, враховується при виплаті допомоги по безробіттю (ч. 3 ст. 23, ч. 5 ст. 31 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

6. За відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Однак власник не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить. Якщо ж власник звільнить працівника до закінчення двотижневого строку за відсутності його згоди, суд, безумовно, поновить його на роботі, чи в кращому для власника випадку з урахуванням вимоги працівника змінить дату звільнення.

7. Водночас працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це - безумовне право працівника. Правда, організаційні форми реалізації працівником цього права визначені не зовсім чітко. Найкраще, якщо працівник подасть заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП. Така заява повинна бути належно зафіксована, щоб у разі спору можна було б посилатися на відповідні докази відкликання заяви про звільнення. Законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення, тому відкликання може бути й усним, а доводитися воно може будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство.

8. Є, однак, один випадок, коли працівник позбавляється права відкликати заяву про звільнення за власним бажанням. Такого права він не має тоді, коли у зв'язку з подачею заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника, якому не можна відмовити в прийнятті на роботу. Вважається - і це відповідає частині п'ятій ст. 24 і п. 1 частини другої ст. 232 КЗпП, - що в прийнятті на роботу не може бути відмовлено особам, запрошеним на роботу в порядку переведення. У свій час у науково-практичній літературі робилася спроба довести, що не може бути відмовлено в прийнятті на роботу будь-якому запрошеному на роботу працівникові. Однак Пленум Верховного Суду України дав роз'яснення, що тільки запрошення на місце працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, іншого працівника в порядку переведення, позбавляє того, хто звільняється, права відкликати свою заяву про звільнення.

9. Якщо після закінчення двох тижнів після письмового попередження працівником власника про розірвання трудового договору працівник не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, власник не вправі звільнити його відповідно до раніше поданої заяви. Нерідко, однак, сам працівник зацікавлений у продовженні роботи якийсь час після закінчення двотижневого строку. Як правило, це пов'язане з тим, що не закінчений процес здачі-приймання матеріальних цінностей, отриманих у свій час працівником, який звільняється, під звіт. Власник, у принципі, міг би закінчити приймання матеріальних цінностей і без працівника, який звільняється, доручивши це спеціально створеній комісії. Але працівник сам зацікавлений у тому, щоб особисто здати матеріальні цінності для того, щоб попередити можливі зловживання. У такому випадку доцільно, щоб працівник ще раз письмово, до закінчення двотижневого строку після подачі заяви про звільнення, підтвердив своє прохання про звільнення, та виклав свою згоду продовжувати роботу до закінчення здачі-приймання матеріальних цінностей. Після закінчення здачі-приймання матеріальних цінностей, з урахуванням повторно поданої заяви, працівник буде звільнений за власним бажанням, хоча б із дня подачі першої заяви пройшло більше ніж два тижні.

10. Останнім днем роботи у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника є той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово. Якщо працівник подав заяву про звільнення (попередив власника письмово про розірвання трудового договору) у середу - 12 липня 2006 року, то останнім днем роботи є середа - 26 липня того ж року.

11. Відповідно до ст. 3 Закону "Про відпустки" на прохання працівника у разі його звільнення йому може бути надана невикористана відпустка із звільненням в останній день відпустки. Отже, працівник може одночасно з заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. Причому, в цьому випадку днем звільнення буде вважатися останній день відпустки, навіть у разі, якщо цей день буде за межами встановленого в цій статті двотижневого строку попередження про майбутнє звільнення. При цьому, на нашу думку, право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення по ст. 38 КЗпП такий працівник може тільки протягом строку попередження. Якщо цей строк закінчився і працівник не скасував подану ним заяву про звільнення, то він може вважатися таким, що залишив роботу і втратив право на повернення до роботи після закінчення відпустки. Більш того, у цьому випадку допустимо видати йому трудову книжку і провести з ним розрахунок не у формальний день звільнення, а в останній день роботи.