Мы ВКонтакте

Стаття 19. Осудність

1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Коментар:

1. Згідно з ч. 1 ст. 19 осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність - юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільно небезпечні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою певні завдання, мету і, відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи, навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус.

Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визначає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних захворювань, недоліків розумового розвитку. Юридичний критерій полягає у здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та керувати ними.

Взагалі осудність - це стан психічно здорової людини. Існує презумпція психічного здоров'я: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом. Якщо виникає сумнів з приводу осудності, органи досудового розслідування чи суд призначають судово-психіатричну експертизу. Особа повинна бути визнана судом осудною чи неосудною не взагалі, а лише стосовно діяння, що їй інкримінується.

Стан осудності протилежний за змістом стану неосудності, який виключає відповідальність особи, а також відрізняється від обмеженої осудності - стану, який характеризується нездатністю особи повною мірою усвідомлювати свої діяння та/або керувати ними, що, однак, не виключає її кримінальної відповідальності.

2. Неосудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 19).

Закон вказує на два критерії, сукупність яких дає підстави для визнання особи неосудною. Як і при визнанні особи осудною ними є медичний (біологічний) і юридичний (психологічний) критерії.

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи одного із чотирьох видів психічних захворювань, зазначених у ч. 2 ст. 19.

Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До хронічних психічних захворювань належать: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч тощо.

Тимчасовий розлад психічної діяльності - це психічне захворювання, що розпочинається раптово, характеризується швидким розвитком, триває відносно недовго і як правило закінчується повним одужанням особи (гострий алкогольний психоз, реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, так звані виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо).

Недоумство, або як його ще називають, олігофренія,- це стійкий і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання). Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебільність), середній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

Інший хворобливий стан психіки - це такий стан, що у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг є досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, стан абстиненції). Подібне може спостерігатися і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності.

Передбачені законом в альтернативі ознаки медичного критерію охоплюють всі можливі випадки хворобливого розладу психічної діяльності людини. Медичний критерій виражено, таким чином, у діагнозі захворювання. Але психічне захворювання саме по собі не обов'язково виключає можливість суб'єкта усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для визнання особи неосудною в момент вчинення нею суспільно небезпечного діяння вимагається також певний розлад її свідомості або вольових функцій як наслідок психічного захворювання.

Юридичний критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), що передбачені законом як суспільно небезпечні. Наприклад, розлад вольової сфери спостерігається у наркоманів у стані абстиненції (наркотичного голодування), але у них при цьому зберігається відносна здатність усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння. Така особа усвідомлює кримінальну протиправність, приміром, викрадення наркотичних засобів, однак не може утриматися від вчинення цих дій.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

3. Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У зв'язку з цим висновок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі досудового розслідування - орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на результати судово-психіатричної експертизи. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством, для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справі даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності, обов'язково призначається експертиза. Однак цей висновок, як і будь-який висновок експерта взагалі, не є обов'язковим для органів досудового розслідування, прокурора і суду, а підлягає оцінці. Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі.

4. Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільно небезпечного діяння. Оскільки неосудний не може бути суб'єктом злочину, він не підлягає кримінальній відповідальності, але згідно з ч. 2 ст. 19 до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Закон передбачає такі види примусових заходів медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом (ст. 94).

Якщо особа вчиняє злочин у стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (ч. 3 ст. 19, ст. 93). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави звільнення її від кримінальної відповідальності чи підстави звільнення від покарання.

5. Неосудність слід відрізняти від обмеженої осудності (див. коментар до ст. 20).

* * *  

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (ч. 4 ст. 75, п. 3 ст. 76).

Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р. (ст. 3).