Порука є досить відомим та поширеним видом забезпечення виконання зобов'язань, що гарантує кредитору достатньою мірою виконання зобов'язання боржником та стимулює останнього до належної правомірної поведінки.
Порука як засіб забезпечення виконання зобов'язань
Загальні положення Відносини поруки у чинному законодавстві регулюються перш за все нормами Цивільного кодексу України (ЦКУ), а саме у § 3 «Порука» глави 49 «Забезпечення виконання зобов'язання». Згідно зі статтею 553 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Однак слід зазначити, що, відповідно до положень цієї ж статті, поручитель відповідає перед кредитором тільки за порушення зобов'язання боржником. Значну роль відіграє стаття 554 ЦКУ, якою закріплені правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. Так, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (тобто кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника й поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Однак порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання не тільки у повному обсязі, але й частково, а поручителем може виступати одна або кілька осіб. Порука має спільні риси з іншим способом забезпечення виконання зобов'язання – гарантією. При чинності «старого» цивільного кодексу відмінності між цими двома способами забезпечення виконання зобов'язання не були так чітко виражені, як при чинності сучасного ЦКУ. Отже, сьогодні, за ЦКУ, основні відмінності гарантії від поруки полягають у наступному:
Таким чином, гарантія, порівняно з порукою, є надійнішим способом забезпечення виконання зобов'язання, але й дорожчим. Для виникнення відносин поруки необхідно укласти відповідний договір. Згідно із статтею 547 ЦКУ договір поруки укладається тільки в письмовій формі. У разі недотримання сторонами письмової форми договору поруки він є нікчемним (недійсним), а тому не може викликати правових наслідків. На практиці відносини поруки оформлюються різними способами. Зокрема, укладання договору поруки може відбуватись у таких формах:
ЦКУ не містить обов'язкових умов договору поруки, але, виходячи з основ цивільного права, можна порадити учасникам цивільних відносин указати в договорі поруки такі умови: найменування та реквізити сторін основного договору, предмет договору, посилання на основне зобов'язання, обсяг поруки, відповідальність сторін, строк дії договору та вартість послуг поручителя (якщо порука є оплачуваною). Законодавство про фінансові послуги висуває свої вимоги щодо умов договору поруки. Відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III (далі – Закон України № 2664-III) договір про надання фінансових послуг (зокрема надання гарантій та порук), якщо інше не передбачено законом, повинен містити:
Права та обов'язки сторін Зосередимо увагу на правах та обов'язках учасників поруки, які закріплені в ЦКУ. Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення йому вимоги кредитором регламентуються статтею 555 ЦКУ. Відповідно до пункту 1 цієї статті у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель цього не зробив, а зобов'язання було ним виконано, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. У той же час поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. Щодо прав поручителя, який виконав зобов'язання, слід зазначити наступне. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор повинен надати йому документи, які підтверджують обов'язок боржника. При цьому до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Як випливає зі статті 544 ЦКУ, поручитель, який виконав свій обов'язок перед кредитором, має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника. Стосовно прав учасників поруки, відповідно до Закону України № 2664-III, слід виділити право юридичної або фізичної особи при укладанні договору поруки вимагати у поручителя – суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансовий стан, підтверджених аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-плану, якщо інше не передбачено законодавством України. Також бувають випадки, коли зобов'язання виконується не поручителем, а боржником. У такому разі стаття 557 ЦКУ наказує боржнику, який виконав своє зобов'язання перед кредитором, негайно повідомити про це поручителя. Якщо боржником це не було зроблено, а поручителем було виконано зобов'язання, забезпечене порукою, поручитель має всі правові підстави для того, щоб на власний розсуд або стягнути з кредитора безпідставно одержане ним, або висунути зворотну вимогу до боржника. Цікавим є питання відносно оплати послуг поручителя. Слід нагадати, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року не містив положень про винагороду поручителя за свої послуги, а тому, зазвичай, послуги поручителем надавалися безоплатно. Безумовно, це гальмувало розвиток інституту поруки у цивільному праві, оскільки через відсутність матеріальної зацікавленості умовити будь-яку особу бути поручителем було дуже складно. Виходило, що поручитель брав на себе додаткові зобов'язання, забезпечені порукою, та підвищену відповідальність, ризикуючи при цьому своїм майном, але нічого не отримуючи натомість (окрім отримання права регресу до боржника). На сьогодні, використовуючи положення нового ЦКУ, сторони мають право вказати у договорі вартість послуг поручителя, щоб матеріально зацікавити його. Отже, відповідно до статті 558 ЦКУ поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Але якщо вартість послуг поручителя в договорі не буде вказана, є ризик трактування цього договору як безоплатного. ЦКУ містить багато нових норм, порівняно зі «старим» кодексом, щодо підстав припинення поруки. Крім стандартної підстави припинення поруки (припинення забезпеченого порукою зобов'язання), у ЦКУ містяться й інші підстави. Згідно зі статтею 559 ЦКУ порука припиняється, зокрема, у разі:
Порука як фінансова послуга Можливість віднесення поруки до фінансових послуг залежить від умов договору поруки, оскільки фінансові послуги можуть надаватися тільки фінансовими установами та за умов дотримання низки правил. Якщо порука надається поручителем безоплатно, то, на нашу думку, така порука не може вважатися фінансовою послугою. Це ґрунтується на тому, що, відповідно до статті 1 Закону України № 2664-III, фінансовою послугою є операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Оскільки ознака прибутковості відсутня, немає підстав для віднесення поруки до фінансової послуги, навіть незважаючи на те, що, згідно зі статтею 4 цього Закону, надання поруки вважається фінансовою послугою. До речі, подібної точки зору дотримується і Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі «Про віднесення поруки до фінансових послуг» від 19.03.2002 р. № 2-221/1528. Якщо порука надається поручителем за певну плату, то, безумовно, у такому випадку вона є фінансовою послугою. Донедавна віднесення поруки до фінансових послуг спричиняло певні наслідки для поручителя – юридичної особи. Відповідно до статті 5 Закону України № 2664-III можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Такий порядок був визначений Положенням про надання окремих фінансових послуг юридичними особами – суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженим розпорядженням Держфінпослуг від 22.01.2004 р. № 21. Відповідно до пункту 2.2 цього документа (у новій редакції) взяття на облік поручителя було необхідно у випадку, коли поручитель або систематично (укладання трьох та більше договорів поруки протягом календарного року) надає послуги поруки, або укладає хоча б один договір поруки на суму, що перевищує 80000 гривень. Але якщо юридичною особою послуги поруки надавалися тільки своїм працівникам, реєструватися в Держфінпослуг не було необхідності (пункт 1.5. Положення у старій редакції). Наведене Положення суворо ставилося до вимог, які пред'являються до юридичної особи – поручителя. Так, відповідно до розділу 2 юридична особа мала змогу систематично надавати поруку у разі, якщо в її установчих документах зазначена діяльність з надання цього виду фінансових послуг за умови взяття на облік у Держфінпослуг та наявності: внутрішніх правил з надання фінансових послуг, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, якому надано відповідні повноваження; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання фінансових послуг (укладання та виконання відповідних договорів) і не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини. Але на початку 2006 року Держфінпослуг нарешті роз'яснила питання про надання порук юридичними особами. 31 березня 2006 року розпорядженням Держфінпослуг «Про можливість надання юридичними особами – суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств» № 5555 було прийнято таке рішення. Юридичні особи – суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, можуть надавати фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Отже, сьогодні поручителю не потрібно виконувати численні правила, передбачені Держфінпослуг для юридичних осіб – суб'єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Таким чином, потенційним поручителям необхідно тільки надавати поруки відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, щоб уникнути непорозумінь з комісією та невідповідності відносин поруки чинному законодавству. Податкова порука Крім можливості віднесення поруки до фінансових послуг, можна розглянути не менш цікаве питання щодо податкової поруки, запровадженої Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III. Чи можливе застосування до податкової поруки норм ЦКУ щодо звичайної поруки? Аналіз чинного законодавства показує схожість (але не тотожність) цих двох понять. За договором податкової поруки банк-поручитель зобов'язується перед податковим органом відповідати за належне виконання платником податків обов'язків із погашення його податкового зобов'язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначеною законодавством. У разі невиконання платником податків обов'язків із погашення податкового зобов'язання або податкового боргу банк-поручитель бере на себе відповідальність за таке погашення у такому ж обсязі, як і платник податків. Банк-поручитель, який виконав зобов'язання з погашення податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків, має право зворотної вимоги до такого платника податків у розмірі виплаченої суми. Отже, статус, який отримує банк-поручитель унаслідок порушення платником податків своїх зобов'язань, доводить, що в законі описані відносини поруки тільки за тієї умови, що під основним зобов'язанням маються на увазі зобов'язання боржника по сплаті податків та зборів. Цей висновок підтверджується також пунктом 7.2 «Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.08.2001 р. № 338. Відповідно до цього пункту договір поруки необхідно укладати у письмовій формі, а процедуру поруки – проводити згідно з вимогами статей 191–194 Цивільного кодексу Української РСР. Оскільки цей Порядок на сьогодні є чинним, то при укладанні договору податкової поруки та при вирішенні питань щодо процедури такої поруки слід ураховувати норми ЦКУ 2003 року. Незважаючи на те, що податкова порука відповідає основним ознакам та правилам поруки, визначеним ЦКУ, слід зазначити особливість податкової поруки, яка встановлена законом. Так, договір податкової поруки набирає чинності після його реєстрації у податковому органі за місцезнаходженням (місцем податкової реєстрації) платника податків, що здійснюється на підставі надання податковому органу нотаріально засвідченого договору поруки. Податковий орган зобов'язаний видати платнику податків протягом одного робочого дня, наступного за днем отримання договору поруки, довідку про реєстрацію такого договору, на підставі якої активи платника податків уважаються звільненими від податкової застави. З дня видачі довідки про реєстрацію договору податкової поруки органом державної податкової служби банк-поручитель набуває всіх прав і обов'язків платника податків щодо строків погашення узгодженого податкового зобов'язання або його податкового боргу, а також щодо оскарження дій органу державної податкової служби, визначених законом. Також законодавством заборонено відкликання поручителем договору податкової поруки до повного погашення податкового боргу і передоручення поручителем виконання зобов'язань за таким договором поруки третім особам. Наприкінці хотілося б нагадати всім боржникам та їх поручителям, що необхідно дотримуватися умов ЦКУ щодо поруки, уважно слідкувати за фінансовим законодавством у частині запобігання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, та, по можливості, упевнено та своєчасно сплачувати податки, щоб уникати договору податкової поруки. «Справочник экономиста», вересень 2006 р., № 9 (33), с. 64 До відома Читайте на цю ж тему... Інші публікації, присвячені договору поруки:
|
