1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Коментар:

Реалізація особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, взагалі, і права на інформацію про стан свого здоров'я, зокрема, має ряд специфічних рис.

Так, за загальним правилом, суб'єктивне право може здійснюватися двома основними способами: шляхом багатократних повторюваних дій і однократної дії. В результаті такої однократної дії реалізація права тягне за собою припинення прав та відповідних обов'язків. Наприклад, право на донорство того чи іншого органу припиняється після проведення операції по вилученню цього органу з тіла людини.

Реалізація більшості особистих немайнових прав передбачає тривалі повторювані дії. Зокрема, право на інформацію про стан здоров'я (ст. 285 ЦК) передбачає можливість повнолітньої фізичної особи багаторазово отримувати достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі можливість ознайомлюватися з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

Кожному праву одного суб'єкта кореспондує обов'язок іншого суб'єкта чи суб'єктів. Цікавим є те, що ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, яка має аналогічний зміст, називається "Обов'язок надання медичної інформації". Тобто на одне і те ж саме питання ЦК дивиться в аспекті права, а Закон в аспекті обов'язку. Більш правильним є формулювання ЦК через декілька причин.

По-перше, нормативно закріплювати слід права людини (з яких випливають обов'язки інших суб'єктів), а не її обов'язки. Тобто первинним є право, а похідним - кореспондуючий йому обов'язок.

По-друге, лікаря не можна будь-який раз примушувати повідомляти пацієнту повну інформацію про стан його здоров'я, але у останнього повинно бути право знати істину про це.

Реалізація права на інформацію про стан свого здоров'я відбувається при активних діях обох сторін правовідносин: як пацієнта, так і лікаря.

Назву ст. 285 "Право на інформацію про стан свого здоров'я" не можна назвати вдалою, оскільки "Право на медичну інформацію" є ширшим за змістом і, відповідно, кращим. Медична інформація включає в себе інформацію про стан здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Закон, передбачаючи право пацієнтів на надання медичної інформації, не встановлює відповідальності за ненадання або неповне надання такої інформації. Судовій практиці відомі позови про визнання права на інформацію про стан здоров'я, які подаються у випадку відмови лікувального закладу надати таку інформацію. Такий спосіб захисту закріплений в п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК. Слід відмітити, що визнання права є нетрадиційним способом захисту для особистих немайнових прав фізичної особи глави 21 ЦК.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного (ч. 2 ст. 285 ЦК).

Порівнюючи зміст ст. 284 та 285 ЦК, можна помітити невідповідність. Право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій надається фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 284 ЦК). Право на достовірну і повну інформацію про стан здоров'я надається фізичній особі, яка досягла 18 років (ч. 1 ст. 285 ЦК). Треба знизити вік, з якого виникає право на медичну інформацію, і таким чином уніфікувати ці дві норми.

Після внесення змін у 2007 р. до Основ законодавства про охорону здоров'я норми ст. 39 повністю відповідають ст. 285 ЦК. Зокрема, якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду (ч. 4 ст. 285 ЦК).

В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я. За наявністю письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.