1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 16 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована норма застосовується до випадків, коли позивач об'єднав в одній позовній заяві кілька вимог (ч. 2 ст. 118 ЦПК), що розглядаються в порядку різного судочинства. Зазначена норма застосовується також і під час вирішення судом питання про об'єднання позовів (ст. 126 ЦПК).

У разі недотримання вимог коментованої статті Суд відмовляє у відкритті провадження в частині вимог, які не належать до його компетенції на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, а якщо це було виявлено після відкриття провадження - закриває провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.

Якщо зазначена норма була порушена судом під час об'єднання позовів (ст. 126 ЦПК), рішення суду скасовується судом апеляційної чи касаційної інстанції в частині вимог, які не належать до компетенції суду, а провадження у справі в цій частині закривається. Тобто вищестоящий суд вчиняє дію, яку мав би вчинити суд першої інстанції.

Зазначена норма застосовується і в тих випадках, коли позивач чи третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, змінює позовні вимоги (доповнює їх). Право сторони змінити предмет позову (позовні вимоги) не обмежується видом судочинства, в якому розглядається справа. Іншими словами, внаслідок зміни вимог може з'явитися вимога, яка не належить до компетенції суду, що розглядає справу. Суд не має правових підстав відмовляти у прийнятті такої заяви, але повинен роз'яснити особі процесуальні наслідки. Якщо і після цього особа наполягає на вирішенні спору з урахуванням змінених вимог, то суд закриває провадження в частині вимог, які не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, і продовжує розгляд справи щодо тих вимог, які йому підвідомчі. Якщо жодної такої вимоги не залишилося, провадження у справі закривається в цілому. Зазначену процесуальну дію суд повинен оформити ухвалою, яка постановляється в нарадчій кімнаті та викладається окремим документом. Ухвалу може бути оскаржено.

2.На відміну від ЦПК 1963 р., законодавець відмовився від підвідомчості за зв'язком справ. Стаття 26 "Підвідомчість кількох зв'язаних між собою вимог" ЦПК 1963 р. передбачала, що при об'єднанні таких вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у загальному суді. Аналогічну норму містить ст. 21 КАС України.

Водночас, законом можуть бути передбачені винятки. Зокрема у ч. 2 ст. 21 КАС зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, можуть розглядатися залежно від суб'єкта, якому заподіяно шкоду, у порядку цивільного або господарського судочинства. Проте, якщо такі вимоги заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, вони розглядаються адміністративним судом. Таким чином, адміністративний суд, як виняток, може розглядати вимогу про відшкодування шкоди, яка за загальним правилом мала б розглядатися в цивільному або господарському судочинстві (залежно від суб'єктного складу).

Пленум Вищого господарського суду України у п. 14 постанови "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 р. N 10 наголошує на тому, що ГПК не передбачає можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

3. Кожне з проваджень цивільного судочинства має свої особливості, спрямовані на розгляд саме певної категорії справ, тому об'єднання в одне провадження спірних та безспірних вимог законодавець забороняє. Отож не можуть розглядатися в одному провадженні справи за заявою особи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним отриманням, та вимоги про виплату недоотриманих сум пенсії.

4. Частина 6 ст. 235 ЦПК визначає: якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Проте, які правові наслідки настають у випадку подання заяви у позовному провадженні, що містить і вимогу про встановлення факту, і пов'язані з цим спори про право, ЦПК не визначає.

ВС України у п. 22 Правових позицій щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначає: "Оскільки законодавством не передбачено подібних наслідків щодо вимог, які заявлені у позовному порядку, але мають розглядатись у окремому провадженні, суддя має відповідно до правил ст. 139 (тепер ст. 121 - авт.) ЦПК запропонувати заявникові усунути недоліки заяви".⁵ Проте такий висновок видається спірним, оскільки неправомірно розширює коло підстав, з яких може повертатись позовна заява. Такі підстави визначені ст. 121 цього Кодексу і є виключними. ЦПК не визнає необхідним реквізитом заяви визначення виду провадження, а також не визначає правила про повернення заяви чи залишення її без розгляду, якщо у позовному провадженні подаються вимоги, які мали б розглядатися в окремому провадженні, чи поєднуються ці вимоги. Тому таке правило діє лише щодо заяв, поданих в окремому провадженні, адже ч. 6 ст. 235 містить відповідні правові наслідки.

5. Коментована норма не забороняє об'єднувати в одному провадженні вимоги, що розглядаються за різними видами провадження, насамперед, позовного і окремого. Якщо, наприклад, під час вирішення питання про встановлення факту родинних відносин виникає спір про право, заява залишається без розгляду. В подальшому особа подає позов, в якому ставиться вимога про встановлення факту родинних відносин, яка мала б розглядатися в окремому провадженні, і вирішення спору про право, яка розглядається в позовному провадженні.