Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід

1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 24 Цивільного процесуального кодексу України

1. Згідно з чинним законодавством питання про задоволення заявленого відводу або відмову в його задоволенні в багатьох випадках вирішуються самим суддею, якому заявлено відвід, оскільки більшість цивільних справ вирішуються в одноособовому складі суду.

Заява про відвід розглядається тим же судом, який розглядає справу. В разі якщо особа бажає дати пояснення суду, суд зобов'язаний вислухати її, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Однак на практиці судом презюмується, що всі пояснення, що стосуються відводу, сторона виклала у своїй заяві. Тому, подаючи заяву про відвід, необхідно деталізувати всі факти, які свідчать про мотиви відводу судді, адже ухвала про відмову у задоволенні повинна містити обґрунтування та мотиви такої відмови.

Суддя, якому заявлено відвід, пояснення з приводу підстав відводу не надає, оскільки за змістом ч. 1 коментованої статті "суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід". Зрозуміло, що суд, якому заявлено відвід, знає думку судді, який буде заяву про відвід вирішувати, оскільки це одна особа.

Однак суд повинен заслухати думку інших осіб, які беруть участь у справі, у всякому випадку.

2. Питання про відвід вирішується судом у нарадчій кімнаті. Питання про відвід одного судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду. Якщо слідувати логіці законодавця, суддя, що одержав заяву про відвід, повинен вийти до нарадчої кімнати і там вирішити питання про те, чи дійсно він безсторонній і ніяким чином не зацікавлений у результаті розгляду справи. Тому, при такому підході законодавця, в більшості випадках виходить так, що особі необхідно лише формально чекати, коли ж суддя винесе своє рішення, щоб надалі його оскаржувати. В разі якщо відвід заявлений декільком суддям чи колегії суду в цілому, заява про відвід вирішується простою більшістю голосів.

Вважаємо, що така процедура вирішення питання відводу не виправдана, адже ЦПК України не містить в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, ухвалу про відмову у задоволенні заяви про відвід. З огляду на викладене можна зробити висновок, що діючий механізм відводу суддів носить декларативний характер і є неефективним. Вважаємо за доцільне вирішення такого питання судом вищого рівня, а саме апеляційним судом, що створить ефективний механізм реалізації даного інституту.

Право судді вирішувати питання про відвід самого себе не є виправданим. Як можливий вихід із ситуації в літературі пропонується закріпити право особи заявити один раз невмотивований відвід до початку судового розгляду.