Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Коментар:

Для того, щоб господарський суд прийняв справу до свого провадження, розглянув її та ухвалив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право шляхом звернення до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Заінтересовані особи, між якими виник спір, що переданий на розгляд господарського суду, називаються сторонами. Вони є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них неможливий сам процес. Сторони мають у справі, що передана на розгляд господарського суду, особистий юридичний інтерес, який може бути протилежним за матеріальним (визначається спірними цивільними, господарськими, іншими матеріальними правовідносинами) і процесуальним (наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду) характерами.

Сторонами у господарському процесі є позивач і відповідач. Позивач — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес. Відповідач — особа, яка за заявою позивача притягується до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу. Однак коментована стаття не містить нормативного визначення сторін, зазначаючи лише, що сторонами у судовому процесі — позивачами і відповідачами — можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу, відповідно до якої право на звернення до господарського суду (а отже, і бути стороною у судовому процесі) мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, у тому числі іноземні, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим можна дійти висновку, що законодавець визначає три групи сторін: 1) підприємства та організації незалежно від форм власності, які мають статус юридичної особи, у тому числі іноземні; 2) громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність; 3) державні та інші органи, що не є суб'єктами господарювання і звертаються до суду за захистом не власних прав, а державних інтересів. Слід зазначити, що правове становище зазначених органів у господарському процесі має відрізнятися від тих осіб, які виступають на захист своїх інтересів, однак з цього ще не випливає, що зазначені державні та інші органи мають звертатися до суду не з позовною заявою, а просто із заявою, адже вони є учасниками позовного провадження.

Сторони є головними учасниками судового процесу, оскільки вони, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичну заінтересованість, специфічність якої зумовлена тим, що стосується їх особистої сфери, оскільки саме сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Отже, позивач і відповідач заінтересовані як в участі у судовому процесі, так і в сприятливому матеріально-правовому результаті. Це зумовлено думкою позивача, що його права порушені чи є спірними, тому він домагається задоволення позову, вирішення господарського спору на свою користь, а відповідач заперечує проти задоволення позову, домагається прийняття рішення про відмову у позові. У зв'язку з цим сторони відрізняються від інших учасників судового процесу, насамперед, господарський суд ще до прийняття рішення вважає сторони суб'єктами спірних правовідносин. Саме зв'язок з допроцесуальними правовідносинами і надає сторонам ознак позивача чи відповідача.

Сторони у господарському процесі характеризуються такими основними ознаками: 1) ними є особи, між якими виник спір про право; 2) вони ведуть процес у справі від свого імені; 3) з приводу їх справи ухвалюється господарським судом рішення; 4) на них поширюються усі правові наслідки законної сили судового рішення; 5) вони несуть судові витрати; 6) їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво тощо. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівності їх перед законом і судом (ст. 4-2 цього Кодексу).