Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Коментар:

У частині 1 коментованої статті наводиться нормативне визначення доказів. Доказом є не факт чи обставина, а фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Факт — це явище об'єктивної соціальної дійсності. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, які здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт, — це інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. За допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, основним способом пізнання обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою доказів, тобто доказування. Доказування у господарському процесі — це врегульована правовими нормами діяльність господарського суду та учасників господарського процесу зі збирання і закріплення, дослідження і оцінки доказів. Процесуальна форма і правовий порядок збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів є гарантіями досягнення істинного знання. Доказування як пізнавальна діяльність має свій предмет. Предмет доказування — це те, що необхідно доказувати у кожній господарській справі, тобто коло фактів, які необхідно встановити для прийняття обґрунтованого рішення у господарській справі. До таких фактів належать обставини, якими обґрунтовуються позовні вимога чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення позовної давності тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Предмет доказування конкретизується з урахуванням особливостей кожної господарської справи.

Докази у господарському процесі можна класифікувати за різними підставами, основними з яких є:

а) за способом формування докази поділяються на первісні і похідні (первісними називають докази-першоджерела, похідними називають докази, що відтворюють зміст іншого доказу);

б) за характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити, докази поділяються на прямі (вказують на наявність чи відсутність факту) і непрямі (дозволяють зробити не один, а кілька імовірних висновків про факт);

в) за джерелом одержання докази поділяються на особисті і речові залежно від того, хто є джерелом доказу: людина чи матеріальний об'єкт (до особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів, до речових — письмові і речові докази).

У частині 2 коментованої статті наводиться вичерпний перелік засобів доказування, якими можуть встановлюватися докази у господарському процесі. До них належать письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. У господарському процесі не застосовується такий засіб доказування, як показання свідків.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників — це повідомлення суду відомих їм обставин, які мають значення для справи. Пояснення оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. Пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути дані в усній і письмовій формах. В усній формі пояснення даються у ході судового розгляду. У письмовій формі пояснення сторін містяться у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву. Якщо пояснення, що містяться у зазначених документах, та усні пояснення є неповними, суперечливими, та в інших необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово. При цьому надання пояснень — це право сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, а не їхній обов'язок.