Повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Коментар:

Коментована стаття визначає правила розсилання судових актів учасникам судового процесу.

Рішення та ухвали розсилаються:

сторонам;

прокурору, який брав участь у судовому процесі;

третім особам.

Іншим особам, які брали участь у справі (представникам, експертам, перекладачам), рішення та ухвали не розсилаються.

Рішення та ухвали повинні бути розіслані зазначеним особам не пізніше 5 днів з дати їх прийняття. Судові акти розсилаються поштою звичайним листом. Коментована стаття не передбачає надіслання судового акта рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судовий акт має надсилатися:

а) за адресою, яка вказана особою, яка бере участь у справі, або

б) за місцезнаходженням юридичної особи (її відокремленого підрозділу, якщо позов виник з його діяльності), або

в) за місцем проживання фізичної особи.

Рішення та ухвали можуть бути вручені зазначеним особам під розписку. Це вручення відбувається у приміщенні суду. Надсилання судових актів нарочним під розписку коментована стаття не передбачає.

Якщо у справі бере участь іноземне підприємство чи організація, слід враховувати особливості повідомлення таких осіб та надіслання їм судових документів згідно з Гаазькою конвенцією про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 р. Відповідно до статті 15 Конвенції134 якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією,

і що в кожному з цих випадків вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У п. 4 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи можуть вважатися доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення певних процесуальних дій примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку через неможливість вручення адресатові відповів, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Коментована стаття наголошує, що нормами ГПК може передбачатися інший порядок розсилання судових актів. Так, відповідно до ст. 90 ГПК окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Розсилання окремої ухвали сторонам, третім особам не передбачено. Якщо в ухвалі передбачено покладання певних процесуальних обов'язків на осіб, які не є учасниками судового процесу (орган державної виконавчої служби, установа банку, особа, в якої витребуються докази тощо), цим особам слід надсилати відповідну ухвалу.

Передбачено особливості розсилання ухвал про порушення провадження у справі. Відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.

Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом із неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Щодо розсилання судових актів у конкретних справах Вищий господарський суд України давав такі вказівки.

У п. 20 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" зазначалося, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, господарському суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копії відповідного рішення необхідно направляти власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу, а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною у судовому процесі.

У п. 9.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" встановлено, що господарські суди повинні зазначати у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу.

У п. 9.7 цього ж роз'яснення також установлено, що, визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду, крім даних, перелічених в абзаці першому цього підпункту роз'яснення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішення господарського суду у тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу.

У п. 3.8 листа Вищого арбітражного суду України від 30.12.97 р. N 01-8/500 "Про Закон України "Про об'єднання громадян" зазначено, що оскільки підставою скасування запису в Реєстрі об'єднань громадян є судове рішення про припинення діяльності об'єднання громадян, господарський суд повинен надіслати копію відповідного рішення органу, що здійснив реєстрацію.

У п. 5.3 листа Вищого арбітражного суду України від 26.10.99 р. N 01-8/505 "Про Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" зазначено, що прийняте судове рішення про примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок позбавляє останніх статусу юридичної особи з моменту виключення її з Реєстру об'єднань громадян. Оскільки виключення профспілки чи об'єднання з названого Реєстру і анулювання свідоцтва про реєстрацію здійснює легалізуючий орган, повідомити про це в засобах масової інформації зобов'язаний саме він, про що слід зазначити у рішенні арбітражного суду про примусовий розпуск профспілки або об'єднання профспілок. Копія такого рішення надсилається легалізуючому органу.