1. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

2. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

3. Підстави і порядок надання безоплатної правової допомоги визначаються законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає право на правову допомогу як одне з основних положень адміністративного процесу, оскільки з розвитком правовідносин та поглибленням їх правового регулювання відстоювати свої права у суді самостійно, без послуг адвоката чи іншого фахівця у галузі права, стає все складніше.

Правова основа статті

2. Зміст статті обумовлений вимогами статті 59 Конституції України про те, що:

1) кожен має право на правову допомогу;

2) у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно;

3) кожен є вільним у виборі захисника своїх прав;

4) для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах діє адвокатура.

Відповідно до роз'яснення цих вимог Конституційним Судом України73, право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у адміністративному, цивільному, господарському і кримінальному судочинстві.

Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не обмежує права у вільному виборі захисника своїх прав тільки з-поміж адвокатів.

3. Зміст коментованої статті узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року.

4. Правову допомогу у контексті коментованої статті, а також інших статей КАСУ потрібно відрізняти від правової допомоги у міжнародному аспекті, яка полягає у міждержавних зносинах у конкретних справах у сфері юстиції.

Зміст права на правову допомогу

5. На відміну від конституційних положень, які відповідно до роз'яснення Конституційного Суду України стосуються лише фізичних осіб, коментована стаття визнає право на правову допомогу за всіма особами, які беруть участь у справі, незалежно від того, фізичні це особи чи юридичні.

6. Право на правову допомогу може реалізуватися в адміністративному процесі у формі представництва (стаття 56 КАСУ).

7. Правову допомогу в адміністративному процесі може надавати адвокат чи інша особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право надавати правову допомогу. До врегулювання цього питання законом про правову допомогу до таких фахівців, на наш погляд, можна відносити юристів-підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері надання правової допомоги (правових послуг) відповідно до цивільного законодавства (стаття 50 ЦКУ, стаття 43 ГКУ), а так само юристів об'єднань громадян, що цілями своєї діяльності мають надання правової допомоги своїм членам чи іншим особам (стаття 20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року).

8. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. За результатами вирішення справи ці витрати можуть бути присуджені з іншої сторони, але у межах, встановлених законом (а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України). Детальніше про витрати на правову допомогу див. статтю 90 КАСУ і коментар до неї.

Безоплатна правова допомога

9. На відміну від кримінальних справ, держава зазвичай не зобов'язана забезпечувати правову допомогу в адміністративних справах, адже у них особа не притягається до суду, а сама ініціює процес. Однак, незважаючи на це, у деяких випадках право на справедливий судовий розгляд вимагає від держави забезпечити правову допомогу й у таких справах. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, держава повинна гарантувати допомогу правника, якщо "це необхідно для забезпечення реального доступу до правосуддя або у разі, якщо у деяких категоріях справ за внутрішнім законодавством деяких держав-учасниць є обов'язковим юридичне представництво, або ж у разі складності процесу"74.

На виконання стандартів, виведених Європейським судом з прав людини з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у більшості держав-членів Ради Європи передбачено випадки та запроваджено процедури надання правової допомоги безоплатно або за доступну плату і в адміністративних справах.

10. Відповідно до Рекомендації N R (93) 1 Комітету міністрів державам-членам щодо ефективного доступу до закону і правосуддя для найбідніших прошарків населення від 8 січня 1993 року75, держави мають сприяти ефективному доступу найбідніших прошарків населення до судів, зокрема через надання правової допомоги у судах й у всіх змагальних чи незмагальних процесах, покриття вартості правової допомоги, не виключаючи сплату невеликого внеску особами, що користуються такою допомогою. Державам також рекомендується заохочувати створення консультаційних центрів у районах проживання бідноти.

11. Частиною третьою коментованої статті встановлено, що суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги, якщо відповідний орган всупереч закону відмовив особі у забезпеченні правової допомоги. Такий механізм дозволить уникнути окремого додаткового процесу щодо оскарження протиправної відмови органу у забезпеченні правової допомоги. Однак необхідно звернути увагу на те, що, згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, зазначена норма щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги набере чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. Водночас відсутність такого закону не позбавляє суд можливості уже зараз повністю або частково звільняти від судових витрат, зокрема й від витрат на правову допомогу, або ж розстрочувати чи відстрочувати їх сплату (стаття 88 КАСУ).

12. Варто також пам'ятати, що чинне законодавство уже тепер встановлює випадки, коли держава забезпечує безоплатне для особи надання правової допомоги. Так, на безоплатну правову допомогу можуть розраховувати, зокрема:

1) ветерани війни та інші особи, на яких поширює дію Закон України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту", - з питань, пов'язаних з їх соціальним забезпеченням (частина друга статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року у редакції Закону України від 22 грудня 1995 року76);

2) особи, яким надають психіатричну допомогу, - з питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги (абзац 12 частини третьої статті 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року77);

3) неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, - щодо захисту їхніх прав, свобод та інтересів, а також їхньої дитини в суді (частини друга і третя статті 156 СКУ);

4) особи, які не здатні до самообслуговування через похилий вік, хворобу, інвалідність і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року78);

5) особи, які перебувають у складній життєвій ситуації через безробіття (якщо вони зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу), стихійне лихо, катастрофу, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги");

6) особи, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги");

7) діти та молодь, які перебувають у складній життєвій ситуації через інвалідність, хворобу, сирітство, безпритульність, малозабезпеченість, конфлікти і жорстоке ставлення у сім'ї (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги").

Рекомендована література

Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О. А. Банчук, М. С. Демкова. - К.: Факт, 2004. – 336 с.