1. Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

2. Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

3. Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації.

4. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності.

5. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін.

6. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає перелік документів, які посвідчують повноваження представників у справі, а також встановлює певні вимоги до оформлення таких документів.

2. Стаття спрямована на недопущення участі у справі як представника особи, яка не має повноважень на ведення справи.

Документи, що посвідчують повноваження законного представника

3. Повноваження законного представника фізичної особи посвідчуються свідоцтвом про народження дитини, рішенням про призначення особи опікуном, піклувальником чи іншими документами, що безумовно підтверджують зв'язок, у силу якого особа є законним представником особи, що бере участь у справі.

4. Повноваження законного представника органу, підприємства, установи, організації, який діє на підставі повноважень, наданих йому законом, статутом, положенням чи іншим установчим документом, підтверджуються документами, що посвідчують службове становище і повноваження діяти від імені цього суб'єкта. Такими документами можуть бути: службове посвідчення, рішення власника або уповноваженого ним органу про прийняття на посаду керівника, трудовий договір (контракт). Крім того, повноваження керівника підприємства, установи чи організації повинні підтверджуватися статутом, положенням чи іншим установчим документом юридичної особи або витягом з протоколу засідання повноважного органу юридичної особи, на якому керівника уповноважено вести справу в суді.

5. Повноваження уповноваженого представника або довіреної особи кандидата, уповноваженої особи (представника) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму у справах щодо правовідносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму, підтверджуються відповідним посвідченням, виданим відповідно до закону про вибори чи референдум.

Документи, що посвідчують повноваження договірного представника

6. Повноваження представника фізичної особи, який бере участь на основі договору, посвідчуються довіреністю фізичної особи, тобто письмовим документом, який підтверджує уповноваження однією особою іншої на здійснення представництва у суді.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена, щоб у суду не виникало сумнівів у тому, що вона видана саме тією особою, яку представляє представник. Посвідчити довіреність у присутності довірителя можуть:

1) нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування;

2) посадова особа (керівник, керівник підрозділу, черговий лікар тощо) організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі чи на стаціонарному лікуванні, або, за аналогією, фізична особа - підприємець, у якої довіритель працює;

3) посадова особа установи, в якій довіритель перебуває за рішенням суду (установи, де особу утримують під вартою, установи кримінально-виконавчої системи тощо);

4) посадова особа житлово-експлуатаційної організації, адміністрації гуртожитку тощо за місцем проживання довірителя.

В усіх випадках до довіреності прикладається печатка нотаріуса, організації чи іншого суб'єкта, які її посвідчили.

7. Повноваження представника органу, підприємства, установи, організації, який діє на основі договору, посвідчуються довіреністю юридичної особи, виданою за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом, положенням чи іншим установчим документом, з прикладенням печатки юридичної особи.

8. Повноваження адвоката як представника, який бере участь на основі договору, крім довіреності, можуть бути посвідчені ордером, який виданий адвокатським об'єднанням (якщо адвокат є членом цього об'єднання), або самим договором між відповідною особою і адвокатом. За аналогією з частиною другою статті 59 КАСУ, на наш погляд, в ордері чи договорі можуть бути обумовлені права адвоката на вчинення таких дій: відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржувати судові рішення. За відсутності такого обумовлення адвокат не має права вчиняти зазначені дії.

Загальні вимоги до довіреності

9. Довіреність фізичної чи юридичної особи може бути видана на представництво у конкретній адміністративній справі, у тому числі з визначенням інстанції, у якій вона є дійсною, або бути загальною - на представництво в будь-яких державних органах, у тому числі й у судах, або лише в судах.

10. До довіреності в адміністративних справах за аналогією можуть застосовуватися деякі положення щодо довіреності ЦКУ. Так, у довіреності повинна бути зазначена дата її вчинення і строк дії довіреності. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною, і суд її до уваги не бере. Якщо ж строк довіреності не встановлений, вона є чинною у справі протягом часу провадження у ній (частина третя статті 59 КАСУ). Щодо припинення дії довіреності, то КАСУ прямо відсилає до положень ЦКУ (див. частину п'яту статті 59 КАСУ і коментар до неї).

Особливості довіреності, виданої в іншій державі

11. Відповідно до статті 34 Закону України "Про міжнародне приватне право" порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

12. Відповідно до частини шостої коментованої статті довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому слід враховувати, що порядок консульської легалізації встановлено Міністерством закордонних справ України (стаття 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 року N 127/94), а саме - Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 року N 113.

Водночас відповідно до статті 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, яка підписала документ, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплено документ, є проставлення апостиля компетентними органами держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний у будь-якій іншій державі - учасниці Конвенції.

Водночас Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасовуються будь-які додаткові засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав - учасниць такого Договору. Такими є договори про правову допомогу між Україною та Грузією, Молдовою, Узбекистаном, Литвою, Латвією, Естонією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Монголією, Македонією, В'єтнамом, Китайською Народною Республікою та ін. У відносинах між Україною та країнами СНД чинною є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Згідно із статтею 13 цієї Конвенції та міжнародних договорів про правову допомогу, документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні, користуються на території інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів (пункт 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Особливості документів, що підтверджують повноваження прокурорів

13. У сенсі статті 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором в адміністративному судочинстві є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

В адміністративному судочинстві представницькі повноваження перелічених прокурорів, які діють у межах своєї компетенції, якщо про неї відомо суду (часто органи прокуратури надсилають у суди списки відповідних прокурорів), підтверджуються службовим посвідченням, оскільки вони є законними представниками. Повноваження інших працівників прокуратури, які здійснюють від імені прокуратури представництво інтересів держави чи громадянина в адміністративному судочинстві, повинні бути підтверджені довіреністю, виданою керівником прокуратури (див. пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Але відповідно до пункту 12 зазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури як суб'єкта владних повноважень або посадових осіб прокуратури повноваження їх представників (крім керівника прокуратури, який діє як її законний представник) не можуть підтверджуватися службовим посвідченням, а підтверджуються іншими документами, які визначені коментованою статтею (довіреністю, ордером, договором, усною заявою, занесеною до журналу судового засідання).

Приєднання документів до справи

14. Оригінали довіреностей чи інших документів, які посвідчують повноваження представника, приєднуються до справи. Частина перша коментованої статті допускає приєднання до справи, замість оригіналу, копій цих документів, посвідчених суддею після звірення з оригіналом.

Усне посвідчення повноважень представника

15. Особа може надати повноваження представникові безпосередньо у судовому засіданні своєю усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання (частина перша коментованої статті).

Після з'ясування судом особи, якій надаються повноваження, та її можливості бути представником представник залучається усною ухвалою суду до участі у справі. Довіреності у цьому випадку не потрібно.

За аналогією з частиною другою статті 59 КАСУ в усній заяві можуть бути обумовлені права на вчинення таких дій: відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржувати судові рішення. За відсутності такого обумовлення представник не має права вчиняти зазначені дії.